У липні 1649 року, Богдан Хмельницький завітав до святого преподобного Іова в Почаївську Лавру. Отримавши Благословіння від преподобного Іова, українські козацькі війська взяли в облогу місто-фортецю Збараж (на Тернопільщині), в якому перебував сильний польський гарнізон. На допомогу йому прибув з армією польський король Ян II Казимир, табір якого розташувався під Зборовом, неподалік Збаража, отож облога Збаража незабаром переросла у переможну для українського війська Зборівську битву, під час якої від полону польського короля врятував сам Богдан Хмельницький.
Історично склалося так, що битва під Збаражем завжди опинялася в інформаційному затінку славетної Зборівської битви, хоча історики слушно розглядають її як окрему військову операцію.
По тому, як упродовж 1648 року українські козаки завдали полякам нищівних поразок у битві під Жовтими Водами та Корсунем, шляхта Речі Посполитої, на чолі з новообраним королем Яном II Казимиром, шукала нагоди відновити своє панування в Україні. За задумом польських стратегів, запорукою переможної битви між польською армією та повстанським військом Хмельницького могла стати міцна оборона Збаража.
Коли в липні 1649 року талановитий козацький полководець, наказний гетьман Кіндрат Бурляй привів під Збараж свій полк, за стінами його стояв гарнізон під командуванням найздібнішого на той час польського полководця, етнічного українця Яреми Вишневецького, що належав до того ж княжого роду, з якого походив засновник Січі Дмитро Байда Вишневецький та гетьман (ХVI ст.) Михайло Вишневецький.
Бої під стінами цієї добре укріпленої фортеці точилися запеклі. Саме в битві під Збаражем чергового разу прославився і загинув український полководець Станіслав Морозенко, що зажив слави своїми рейдами в тил ворога, а також під час Пилявецької битви, в якій він стримував натиск поляків у центрі повстанського фронту. Відтоді ім’я його почало навіювати жах на польських солдатів та польську адміністрацію, а полковник Морозенко став легендою українського народу. Про нього складають пісні, бандуристи оспівують його звитягу у думах, а Хмельницький, з огляду на талант і досвід полководця, призначає його під Збаражем командувачем усієї козацької кінноти.
Для українського війська битва видалася вдалою. Кіннота під проводом Морозенка діяла блискуче, засвідчуючи безсумнівний полководницький талант цього повстанця. Саме вчасні і рішучі рейди Морозенка та його полків не дозволили польським полкам об’єднати під Збаражем свої сили з силами короля. «Захоплене спішеним, – описував ці події французький письменник та історик Проспер Меріме, – у найбільшому безладді, ополчення ( польське-Б.С.) Львова та Перемишля було винищене до ноги, перш ніж встигло вишикуватися в лінію».
У критичний момент, коли, потіснивши Гадяцький полк Бурляя (якого тяжко поранило в цьому бою), поляки ось-ось мали розчленувати українське військо, Морозенко взяв свій останній резерв і кинувся до місця прориву. За таких обставин зламати перебіг битви можна було лише прикладом великої особистої мужності. Неперевершений фехтувальник, Морозенко врубався у польський загін прориву і проклав дорогу іншим козакам. Поляки змушені були із втратами відступити, але самому полководцю не пощастило: під час переслідування коня під ним убило, а вороги накинулися на героя з усіх боків.
Козаки зуміли вирвати свого командира з ворожого оточення, але на тілі його було вже стільки ран, що за кілька годин він помер. Існувала версія, що в цій битві загинув і сам Бурляй, проте сучасні історики віднайшли документи, які засвідчують, що, незважаючи на рану, він вижив і навесні 1653 року навіть очолював козацьку делегацію до Московії.
Основне значення Збаразької битви якраз у тому й полягає, що вона стала підготовчим етапом до значно вагомішої Зборівської битви, битви за Православну віру та рідну землю.
за матеріалами Богдана СУШИНСЬКОГО