Запорозький Марш

 

Запорозький марш (Запорізький марш) — народний музичний твір, який зберіг і відтворив бандурист Євген Адамцевич. Відомий в обробці Віктора Гуцала, що об’єднав марш з піснею про Дорошенка і Сагайдачного («Ой, на горі та женці жнуть»).

Авторство

Загальновизнано, що автором славетного «Запорізького маршу» одноосібно вважається роменський кобзар Євген Адамцевич — учень Мусія Олексієнка. Це, зокрема, засвідчує і листування з кобзарем відомого дослідника кобзарського мистецтва О. А. Правдюка. В одному з листів до нього Євген Олександрович писав:

Тепер відносно Запорізького маршу. 1926 року я почув мелодію, першу частину від кобзаря Положая Івана Кириловича, другу частину – мажорну сам склав, і з’єднавши до купи, дав назву Запорізького маршу.

Крім того саме Євген Адамцевич уперше його виконав на публіці — широкому загалу марш став відомий 1969 року завдяки виступу сліпого бандуриста. Згодом для оркестру марш аранжував головний диригент Державного оркестру народних інструментів Віктор Гуцал. Головна тема Запорізького маршу складається зі синкопою та низхідньої мелодії яка в техніці народних бандуристів гралася ковзанням пальвями по струнах була вперше використана бандуристом Гнатом Хоткевичем в інструментальному супроводі його обробки народної пісні про Байду (1912), і можна чути в у великому творі “Поема про Байду яку він оркестрував ще в 1930 р. Почувши цю тему Адамцевич її пристосував до свої виконавські можливості.

Міфи відносно походження твору

1) За деякими припущеннями, цей твір був у репертуарі його наставників. П. П. Охріменко, поважний знавець пісенної творчості та спадщини Євгена Адамцевича, вважав, що співавтором цього маршу був Мусій Олексієнко, і що саме від свого вчителя перейняв першу частину маршу початкуючий учень та далі продовжив створення мелодії. Про це, зокрема, йдеться в спогадах синів М. П. Олексієнка.

2) Також деякі джерела згадують про Прокопа Морміля, самородка із села Ядути Борзнянського району Чернігівської області, у якого гостював Є. Адамцевич.

3) За легендою, «Запорозький марш» написав Людвіг ван Бетховен на замовлення гетьмана Кирила Розумовського. Віктор Гуцал з цього приводу згадував:

У гурті аматорів-фізкультурників — разом ранками робили пробіжки в одному з київських парків — зайшла суперечка про авторство «Запорозького маршу». То один з киян з усією серйозністю стверджував, що мелодію написав не хтось інший, як… Бетховен. Причому на замовлення самого гетьмана Розумовського.

Тоді Гуцал не втрутився в дискусію, хоча з приємністю констатував припущення свого випадкового знайомого.

Історія

Уперше публічно Євген Адамцевич виконав марш 1969 року на концерті в Київському оперному театрі імені Тараса Шевченка.

Очевидці так описували концерт:

«У неймовірному потягові сердець за мелодією люди підводилися з місць. Вибухнула ще нечувана під цим склепінням громовиця оплесків.Мені важко переповісти, що було після першого виконання «Запорозького маршу». Скажу лише, що старий Адамцевич виконав його на вимогу публіки тричі. Так була порушена домовленість не виконувати більше двох творів. І ніхто з кобзарів-побратимів не дорікав Адамцевичу, що він тричі повторив свій номер. І хоч його музика була безсловесна, але вслухавшись у мелодію «Запорізького маршу», вже ніхто з виконавців не наполягав на тому, щоб співати понад програму.Стало зрозуміло: відбулося щось надзвичайне. Над зачарованим залом зайнялася і згасла чудова мить, яку повторити, затримати ніхто не зможе».

Є. Адамцевич виконував марш дуже виразно, енергійно, вкладаючи всю свою майстерність й емоційну образність. Але через те, що грав пучками, бракувало дзвінкості. Диригент Державного оркестру Віктор Гуцал згадував:

«Я зрозумів, що такий твір має звучати масштабно й велично. Написати новий марш на основі старого стало для мене першорядним завданням».

12 квітня 1970 року оркестр уперше виконав обробку цього маршу. Художній керівник і диригент Яків Орлов повторив твір на біс кілька разів. Відтак до 1974 року «Запорозький марш» виконували в усіх концертах по кілька разів. Публіка завжди стоячи вітала музикантів. Композиція стала ще більш відомою після того, як її було включено до саундтреків фільму Бориса Івченко «Пропала грамота» 1972 року. Після виконання маршу у Большому театрі (Москва) ним зацікавились партійні керівники, яких занепокоїла занадто підвищена духовна атмосфера серед слухачів. Комуністи ретельно вивчали ноти, перевіряючи їх з піснями січових стрільців. І хоча нічого не було виявлено марш заборонили. А В. Гуцал змушений був залишити посаду й перейти до іншого колективу.

Виконання «Запорозького маршу»

З 1984 року «Запорозький марш» знову дозволили виконувати.

У аранжуванні С. Творуна є також одним з основних маршів ЗСУ під назвою «Козацький марш».

«Запорозький марш» увійшов до репертуару Національного оркестру народних інструментів.

Література

  • Діброва Г. Роменський кобзар Мусій Олексієнко / Г. Діброва // Народна творчість та етнографія. — 1991. — № 2. — С. 87-94.
  • Біографія кобзаря Олексієнка Мусія Петровича, написана його синами Костем та Миколою (Знаходиться в архіві Г. Діброви)

підготував Антон Волошин

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук