Загадки гетьманських монет

poltorТак уже склалося, що середньовічна українська нумізматика небагата. Протягом  тисячоліття на теренах України зафіксовано лише кілька спорадичних випадків карбування власної монети.

Найвідомішими є срібники та златники княжої доби. Про них знають усі. Менш відомі монети, карбовані в 1360–1380-х роках у Києві литовським князем Володимиром Ольгердовичем. Їх прикрашає зображення фігури, що нагадує тризуб Рюриковичів (того самого, що й на згаданих златниках і срібниках), а написи зроблені слов’янською мовою.

Монета Володимира Ольгердовича.

Монета Володимира Ольгердовича.

Водночас у Новгород-Сіверському інший Ольгердович – Дмитро (Корибут) теж карбував власні гроші. Цей факт остаточно з’ясували нещодавно – лише на початку 1990-х років. До того про гроші Корибута з певністю говорити ніхто не наважувався, хоча кілька таких монет  описали ще в ХІХ столітті. Дослідники вагалися щодо їх оригінальності – одночасно з новгород-сіверськими монетами з’явилося чимало фантазійних підробок різних історичних реліквій. Лише після того, як знайшли нові екземпляри, нумізмати визнали гроші Корибута автентичним артефактом.

За вагою новгород-сіверські монети відповідають тогочасним дирхемам Золотої Орди. Ба, вони навіть дещо схожі зовні. Монети прикрашено зображенням меча, княжого знаку “розквітлий хрест” і написом “Дкорибтво”(тобто “Корибутово [срібло]”).

Надто самостійницька політика удільного князя (аж до карбування власної монети) дуже не сподобалася Великому князю Литовському Вітовту Кейстутовичу, і він закликав новгород–сіверського володаря до порядку. Той ультиматум проіґнорував, що призвело до війни, яку Корибут програв і 1393 року втратив трон.

На сьогодні відомо лише кілька десятків монет Дмитра Корибута.

Монета Дмитра Корибута

Монета Дмитра Корибута. 

У 1380-х роках на Волині карбував свої пенязі Федір Любартович. Їх прикрашають “волинський хрест” і лев. Монеті ці теж досить рідкісні. Поодинокі знахідки, крім Волині, зафіксовані на Львівщині та Рівненщині. У великому Сосницькому скарбі, знайденому на Чернігівщині 1911 року, серед чисельних монет уже згаданого Володимира Ольгердовича виявили й волинські пенязі.

Монети Федора Любартовича

Монети Федора Любартовича. 

Лев прикрашав і славетні “руські грошики”, карбовані у Львові впродовж другої половини XIV століття для Руського королівства. Якщо на волинських пенязях лев стоїть на усіх чотирьох лапах (та й на лева тваринка не дуже схожа), то на львівських вибито “вертикального” галицького лева та легенду«MONETA RUSSIAE» (монета руська).

Руський грошик

«Руський грошик»

Від монет обох Ольгердовичів і Федора Любартовича “руські грошики” відрізняються передовсім дуже високою якістю карбування, більшими розмірами та великим вмістом срібла. Та й карбували їх у значно більших обсягах. На той час вони широко вживалися не лише на Червоній Русі, але й у сусідньому Молдавському князівстві.

У 1380–1391 роках за князя Костянтина Корятовича у Смотричі (нині Хмельницька область) теж карбували власні  гроші – подільські півгрошики. На їх аверсі зображено святого Юрія Змієборця (родинний герб Корятовичів), на звороті – королівський герб династії Анжу (князі були васалами короля Угорщини та Польщі Людовіка І Анжуйського). Латинський напис спершу сповіщав: «Костянтин князь, дідич і господар Смотрича», – а згодом:«Монета Костянтина, князя, дідича та господаря Поділля». По тому, як Корятовичі перенесли свою столицю до сусіднього Кам’янця, там теж певний час карбували монету. Наголосимо, що “смотрицькі півгрошики”, як і монети Дмитра Корибута, стали відомі історичній науці лише у 1990-х роках (чому на цьому робиться наголос – див. далі).

Півгрошик (Смотрич)

Півгрошик (Смотрич)

Після XIV століття карбування суто місцевих грошей на терені України не зафіксовано (якщо не рахувати монет Кримського ханства, але то – інша «парафія»). У згаданий період в грошовому обігу України присутні винятково монети держав, до складу яких вона входила: Велике князівство Литовське, Польща, Річ Посполита, Московське царство, Російська й Австрійська (згодом Австро–Угорська) імперії тощо. Монети, карбовані в Україні (наприклад, у Львові), виготовлялися винятково за “центральними” зразками і нічим не різнилися від монет, вибитих у Варшаві чи Кракові.

З великою натяжкою до “українських” грошей можна віднести хіба що так звані “севські чехи”.

“Чехами” в Московському царстві називали «західну» монету в півтора гроша (півторак). В XVII ст. півтораки масово карбували різні європейські володарі. Ці монети мали уніфікований дизайн: на аверсі – герб країни чи правителя, на реверсі – зображення клейнода під назвою “держава” (мав вигляд кулі з хрестом).

“Чехів” московити карбували у рамках підготовки до Кримського походу 1687 року. Монетний двір діяв у містечку Севськ (сучасна Брянська область РФ). Звідси й назва – “севський чех”. Ці гроші призначалися винятково для військових платежів на терені Гетьманщини – місцеве українське населення категорично відмовлялося брати в оплату продовольства та фуражу неоковирні та крихітні московські копійки, які тут презирливо називали “вошами”. Тож реґентка Софія Олексіївна мусила наказати, щоби виготовили абсолютно нехарактерну для Московського царства монету.

Севський чех

“Севський чех”. Хоча на монеті стоїть 1686 рік, насправді їх карбували наступного року.

Якщо ж не брати до уваги “чехів”, то вийде, що від XIV ст. і до 1992 року в Україні власної дзвінкої монети не карбували (паперові банкноти – інша річ). Попри те, є чимало письмових згадок, про монети, нібито карбовані українськими гетьманами, передовсім Богданом Хмельницьким. Про те, що славетний гетьман карбував власні гроші, збереглося кілька історичних документів.

У1649 році Річ Посполиту відвідав московський дипломат – дяк Григорій Кунаков. Дорогою до Варшави та назад він відвідав і територію, підконтрольну Хмельницькому. Підсумком поїздки став чималий звіт “Записка дяка Григорія Кунакова про здобуті їм під час перебування в Польщі відомості стосовно війни поляків з козаками в 1649 році, про Сейм, про стан умів у Польщі і прочая”. У цьому звіті дипломат–шпигун зазначає, що Хмельницький почав карбувати монету: “А в Чигирині організував Богдан Хмельницький минзу (тобто монетний двір – ред.) і гроші роблять, а на тих нових грошах на одному боці меч, а на іншому боці, його, Богданове, ім’я”.

Крім звіту московського шпигуна, відомі принаймні ще два свідчення сучасників про карбування гетьманом Хмельницьким власних грошей. Зокрема, в Головному архіві древніх актів (Варшава) зберігається лист подільського воєводи графа Станіслава Потоцького до короля Яна Казимира від 29 жовтня 1652 року. Граф скаржиться на свавілля Богдана Хмельницького, який зазіхає на суверенні права короля й карбує власну монету. Ще одна згадка про подію є в Gasette de France від 21 грудня того ж року. Там надруковано повідомлення, що гетьман Богдан почав карбувати свою монету, чим викликав нарікання польського короля.

Але жодної монети з мечем та іменем Богдана досі так і не знайдено.

Український історик і нумізмат Микола Котляр у своїй книжці “Кладоискательство и нумизматика” (К.: “Наукова думка”, 1974) висловив припущення, що монет Хмельницького взагалі у природі не існувало. Вчений вважав, що царський шпигун бачив не міфічну монету Богдана Хмельницького, а реальну медаль на честь князя Богуслава Радзивілла. На одній стороні цієї медалі дійсно зображено меч. Ім’я ж “Богуслав” , вважає пан Котляр, дяк Кунаков міг прочитати, як “Богдан”. Мовляв, неборака не дуже петрав у латині. До того ж, за версією Котляра, шпигуна ввели в оману невеличкі розміри медалі, що повністю відповідають орту – монеті у чверть таляра.

Ця, на перший погляд, довершена гіпотеза має кілька серйозних недоліків. Передовсім дуже сумнівно, аби людині, яка не володіє латиною (на той час офіційною мовою міжнародного спілкування) довірили би важливу дипломатичну місію. По–друге, на медалі присутній портрет самого Богуслава Радзивілла, якого з Хмельницьким ніяк не сплутати (зачіска у фігуранта, як бачимо, геть не козача, про що дяк не міг не знати).

medal_0

Історик Микола Котляр вважає, що саме ця медаль (тут наведено її золотий варіант, але були й срібні) спричинила легенду про монети Хмельницького.

За цією ж логікою, до монети, яку московський шпигун міг прийняти за Богданову, можна віднести й таляр Христіана Брауншвейгського. На ньому, як бачимо, теж присутній меч. А за логікою Котляра, “неграмотний” московит у слові “Braunschweig” теж міг побачити ім’я Богдана. До того ж, під гіпотезу Котляра таляр підходить набагато більше, ніж “мечева” медаль Богуслава Радзивілла. Адже дипломат згадує лише “Богданове ім’я”, а про портрет – ані пари з вуст.

Тут варто згадати ще одну причину Миколі Котляреві так вперто заперечувати карбування гетьманом власної монети. Його гіпотеза з’явилася у середині 1970–х років, коли на зміну «націонал-ухильникові» П.Шелесту на чолі ЦК КПУ з’явився відомий русифікатор В.Щербицький. У тогочасній радянській історіографії міг панував лише один погляд на Хмельницького та Визвольну Війну, згідно з яким вся діяльність гетьмана й українського козацтва були спрямовані винятково на “возз’єднання” з Росією. Карбування ж гетьманом монети повністю цей погляд перекреслювало. На той час для історика заявити, що Хмельницький таки карбував власні монети було “чрєвато” звинуваченнями в українському буржуазному націоналізмі.

1_mech

Ще одна потенційна монета Богдана Хмельницького

З великою долею ймовірності можна припустити, що гетьман Хмельницький все ж створив згадану у доповіді “минзу” і дійсно готувався до карбування власних грошей. Технічно це нескладно –  на той час все необхідне обладнання можна було втулити у невеличку валізу. Не виключено, що кілька десятків монет навіть вибили, і їх Богдан подарував найближчому оточенню (саме таку монету й бачив дипломат–шпигун). Афішувати ж  подію та пускати гроші в обіг не стали. Випуск власної монети завжди був сильним і сміливим політичним кроком , тож обережний гетьман вирішив трішки почекати. Але інформація все ж просочилася назовні, викликавши значний резонанс (про що й сповістило паризьке видання). Від гріха подалі Хмельницький відклав все до кращої нагоди, яка так і не настала.

Вище у тексту недарма зроблено наголос на тому, що лише протягом 1990-х років надбанням істориків стали два випадки карбування монет на терені України (в Новгород-Сіверському та Смотричі). Не виключено, що найближчим часом знайдуть і легендарну монету знаменитого гетьмана, чому сприяє й значне поширення металодетекторів (завдяки “чорним археологам” вже знайдено чимало раніше невідомих історикам монет).

Наразі питання про монети Богдана Хмельницького залишається відкритим. Стовідсотково відомо лише про монетний двір іншого гетьмана – Петра Дорошенка. Останньому було глибоко чхати на політичний і декларативний аспекти монетного карбування. Його цікавив суто економічний зиск. Дорошенко карбував виключно відповідники популярних монет Речі Посполитої. Але назвати це класичним фальшуванням не зовсім слушно. Фальшивки традиційно відрізняються набагато нижчою пробою коштовного металу або й взагалі лише позолоченим чи посрібленим мідним (свинцевим) ядром. Звідси, до речі, відомий звичай пробувати золоті монети на зуб – вкритий тонким шаром золота м’який свинець легко деформувалися при стисканні зубами.

Петру Дорошенку цілком вистачало прибутків, що давала монетна регалія (право на випуск грошей) – а саме різниця між номінальною вартістю монети та ціною дорогоцінного металу, витраченого на її виготовлення. До того ж, Дорошенко витрачав свої монети для виплат війську. А підсовувати фальшивки величезній масі озброєних людей вкрай небезпечно для здоров’я.

Карбування монет Дорошенком – абсолютно доконаний факт. Коли військо лівобережного гетьмана Івана Самойловича та союзні йому московські стрільці захопили містечко Лисянку (нині – Черкаська область), то серед трофеїв виявили повністю обладнаний нелегальний монетний двір зі штемпелями для карбування польських шелягів, півтораків і шостаків (6 грошів) королів Жигимонта III та Яна Казимира. Незабаром захопили й майстрів – гравера Львівського монетного двору Янка Гранковского та його помічників.

poltor

Не виключено, що серед цих півтораків є й продукція монетного двору Петра Дорошенка

Хоча Дорошенко встиг набити монет чи не мільйонним накладом, наразі жоден нумізмат із певністю не скаже, яка саме з них виготовлена в Лисянці, а яка – на офіційних монетних дворах Речі Посполитої. Передусім завдяки високому професіоналізму львів’янина Гранковського, який не лише абсолютно точно відтворював потрібні зображення на монетах, але й їхню «стопу» (вагу та пробу). Зі сировиною гетьман проблем не мав –  його справно постачали сріблом союзні кримці та турки. Тож виділити дорошенківські фальшивки з загальної маси тогочасних монет ще нікому не вдалося.

Виходячи зі сказаного, абсолютно реальні (і досить таки чисельні) гроші гетьмана Дорошенка – не менш загадкові за гіпотетичні монети гетьмана Хмельницького. Що одних, що других вам не продемонструє жоден нумізмат.

пiдготував Дмитро ПОЛЮХОВИЧ

 

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук