Як українці на Кубань потрапили

kazaky_1-go_ekaterynodarskogo_koshevogo_atamana_chepegy_polka_kubanskogo_kazachego_voyska

Козаки 1-го Катеринодарського кошового атамана Чепіги полку Кубанського казацького війська

За переписом 1926 р. українці становили понад 60% населення Кубані. Проте, як така значна кількість людей опинилася поза своєю етнічною територією та чому це сталося?

Найперші поселення українців на Кубані мали місцем колишній Єйський повіт Кубанської області. Це місце було обрано не випадково, адже ще до офіційного розселення 1792–1794 рр. запорозькі козаки стихійно освоювали ці землі. Впродовж XVII-XVIII ст. вони окремими ватагами переправлялися через Азовське море до Єйського лиману, де вибравши собі полковника та отаманів, будували курені, займались рибальством і мисливством.

Трохи згодом, після розорення Запорожжя у 1775 р., частина козаків (крім тих, які втекли до Туреччини і заснували там славнозвісну Задунайську Січ) розпорошилася по зимівниках між Південним Бугом і Дністром. Саме з них було утворено 1788 р. штучне військове об’єднання – Чорноморське Козацьке Військо, котре, як вважають історики, було «прямим спадкоємцем лицарської слави Війська Запорозького», «останньою ланкою запорізьких козаків», адже воно зберігало структуру і традиції Запорожжя. Однак територія між Дністром і Бугом не була офіційно закріплена за козаками, тому землі ці роздавались поміщикам.

1790 р. фаворит російської імператриці Катерини ІІ Григорій Потьомкін, що був призначений «гетьманом» Чорноморського Війська, усно «подарував» козакам Таманський півострів і власні риболовні угіддя на ньому. Бракувало лише юридичного закріплення за чорноморцями наданої їм землі. Тож після смерті Г. Потьомкіна один із засновників Чорноморського Війська, військовий писар Антін Головатий звернувся до цариці Катерини ІІ з проханням надати козакам саме незаселені низини річки Кубані. Тоді 30 червня 1792 р. Катерина ІІ дала Чорноморському козацькому Війську грамоту про пожалування Кубанської землі, якою дарувала у вічне володіння півострів Тамань зі всією землею, яка лежить на правому березі річки Кубань, тобто східне узбережжя Азовського моря по річці Єї та Єйський Лиман. А вже 16 серпня 1792 р. до берегів Кубані вирушила перша флотилія переселенців і 25 серпня успішно досягла Тамані.

Друга партія під проводом кошового отамана Захарія (Харка) Чепіги вирушила суходолом 2 вересня 1792 р. і аж 23 жовтня досягла кордону подарованої землі  річки Єї. У Ханському містечку, на Єйській косі (нині місто Єйськ) козаки зупинились на зимівлю, а 10 травня 1793 р. частина загону Чепіги виступила до південних рубежів військових земель, тобто на прикордонну річку Кубань. Тут, у Карасунському Куті, були розквартировані головні частини війська і 1793 р. засноване місто Катеринодар.

Катерина ІІ

Катерина ІІ

Переселення чорноморців на Кубань тривало до кінця XVIII ст., а власне українське заселення краю не припинялося аж до початку ХХ ст. Перша хвиля переселенців становила за неповними даними – понад 25 тисяч осіб. Сімейні козаки переселялися з майном та худобою на річку Єю.

Упродовж 1803-1810 рр. відбулася друга хвиля масового переселення українського козацтва на Кубань – тут опинились запорожці Задунайської Січі, Катеринославського, Буджацького (Бузького) та Азовського козацьких військ. Переселивши на Кубань колишніх запорожців, російське самодержавство 1809-1811 рр. взялося за масове переселення колишніх реєстрових українських козаків, тобто селян з Чернігівської і Полтавської губерній. За два роки до Чорноморії (так стали називати заселену чорноморцями територію) прибуло близько 42 тисяч сімейних козаків, які, втікаючи від кріпацтва, йшли навіть цілими селами. У 1920-1925 та 1848-1849 рр. відбулися іще дві хвилі масових переселень реєстровиків із Лівобережної України, а також із Харківської губернії – в цей час мешканцями Чорноморії стали відповідно понад 59 і понад 14 тис. осіб. Прибували й стихійні втікачі з Поділля, Волині, Півдня України. Таким чином, протягом 1792-1850 рр. у межиріччя Кубані та Єї офіційно переселилось понад 105 тис. українців, а до 1865 р. їх кількість становила вже близько 159 тисяч.

За переписом 1897 р. українців на Кубані було понад 60% – такі дані подають у свої працях Олександр Русов, Павло Чубинський та Федір Щербина. За переписом 1926 р. їх було 49%, і Чорноморія на той час іще вважалась українською територією.

Переселенців приваблювали не лише родючі землі Кубансько-Єйського межиріччя, а й можливість зберегти старий запорозький устрій і спосіб життя, господарства, який тримався в них аж до 30-х років ХХ століття!

Справжніх січовиків на Кубань переселилося до 40% від усього загалу козаків. Розселення колишніх запорожців спочатку відбувалося стихійно й неорганізовано. Але вже 15 лютого 1794 р. на зборах старшини і курінних отаманів було ухвалено рішення заснувати військовий град і курінні поселення на річках Кубані та Єї – «починаючи від Єйського містечка вгору по річці Єї … по кугу Єйку від гирла Єї за 50 верст, десять, а відтіля прямою межею до Усть-Лабинської фортеці дванадцять, та по Кубані до Чорного моря вісімнадцять» – отже, сорок курінних поселень, схоже, як в Запорозькій Січі. 38 назв куренів були перенесені із Запорожжя (Переяславський, Полтавський, Уманський, Канівський, Батуринський та ін.), були й дві нові назви – Катерининський і Березанський. Тобто на Кубані постали селища з назвами запорозьких куренів.

Адміністративний поділ Кубані у 1871-1888 рр.

Адміністративний поділ Кубані у 1871-1888 рр.

З часом курінні поселення перетворились на станиці – козаки обростали господарством, жінками й дітьми. Першими адміністративно-територіальними утвореннями в Чорноморії, як і на Січі, були Фанагорійська (в Тамані) та Єйська (на р. Єї) паланки. 1842 р. землю Війська Чорноморського було поділено на три округи – Таманський, Катеринодарський і Єйський. У Єйському окрузі було 19 станиць з населенням приблизно 19 тис. осіб. 8 лютого 1860 р. було утворено Кубанську область, а 19 листопада Чорноморське Козацьке Військо ввійшло до складу нового утворення – Кубанського козачого Війська. Майже до 1870 р. в Чорноморії зберігались колишні округи – Єйський, Катеринодарський і Таманський. Однак 1869 р. на Кубані була запроваджена загальноімперська система цивільного управління, що зумовило радикальну реформу адміністративно-територіального поділу. Таким чином 30 грудня 1869 р. область було поділено на 5 повітів – Баталпашинський, Єйський, Катеринодарський, Майковський і Темрюцький. Така коротка історія заселення цього регіону.

Незаперечним є факт, що етнокультура Кубанських українців генетично споріднена з етнокультурою України, зокрема, з козацькою старовиною, адже до початку ХХ ст. Чорноморці зберігали свої автохтонні звичаї, традиції, пісні та перекази і звичайно ж, українську мову спілкування, вважаючи Чорноморію прямою спадкоємицею Запорозької Січі. Один з перших кубанських істориків І. Гапко зазначав, що риси української народності збереглися «у манерах, звичаях, повір’ях, у побуті домашньому і громадському».

Не менш цікавий документ, що яскраво підтверджує викладені нами положення, – опис фольклору і звичаїв, зроблений 1926 р. уродженцем станиці Новомінської Г.Ярмаком. Здійснюючи порівняльний аналіз ритуалів і звичаїв, які були «років 50 тому» і «за моїх часів», він акцентував увагу на тих змінах, що відбулися в народному побуті вже за радянської влади, а також і на особливостях, характерних для Кубані як військового поселення.

З опису Г.Ярмака дізнаємося, що в станиці побутували звичаї, характерні для Лівобережної України – традиційними формами дозвілля молоді були вулиця, досвітки та вечорниці, а в святкові дні складчина. Мало чим відрізняються від традиційних і взаємини молоді, зокрема, парубків та дівчат, способи залицяння і покарання всередині громади, прийом до громади дорослих парубків і недоростків, вибори «старшини», тобто отамана, взаємини між різними віковими групами, кутками однієї станиці та різними станицями тощо.

Козаки 1-го Катеринодарського кошового атамана Чепіги полку Кубанського казацького війська

Козаки 1-го Катеринодарського кошового атамана Чепіги полку Кубанського казацького війська

З особливостей, характерних для Кубані, можемо відзначити лише такі: вулиця розпочиналась від початку Великого посту і тривала аж до зими; літом збирались на вулицю не в станиці, а в степу, і то лише під неділю та під великі свята.

Недорослих парубків приймали на вулицю за могорич; провідця громади називали «старшиною», і він мав необмежену владу; ознаками парубоцтва були залізні ціпки, з якими ходили всі парубки. Під час складчини кожен парубок тримав свою горілку в кишені і частував усіх в порядку черги. Дівчата поводились з парубками дуже чемно, за неповагу до парубка старшина карав дівчину батогом.

Взимку парубки різних кутків влаштовували криваві бійки на льоду, в які втягувалось все чоловіче населення станиці, але все це припинилось з початком Першої світової війни. Одружена молодь також влаштовувала складчини в ті самі дні, що й парубки та дівчата, але окремо, – збираючись по черзі то в одного, то в іншого подружжя, і так гуляли по кілька днів підряд невеликими гуртами.

Отже, стихійне заселення українцями Кубані розпочалося ще у ХVII-ХVIIІ ст. Основну частину переселенців становили запорозькі козаки, щоправда офіційно у своє розпорядження ці землі вони отримали лише у 1792 р. Після цього розпочалася друга хвиля переселень, яка вже торкнулася не тільки запорожців, а й колишніх реєстрових козаків, тобто селян з Лівобережної України. Таким чином, з часом перші курені поступово перетворилися на станиці, де аж до 1930-х рр. зберігався старий устрій та спосіб життя. Чорноморці дотримувалися українських звичаїв, традицій, виконували автентичний фольклор та спілкувалися українською мовою.

Людмила Іваннікова
кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу фольклористики ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук