Як козаки вибори отамана проводили

вибори отаманаУ Козацькій Республіці владу кошового отамана обмежували звіт, час і Рада запорожців.
Кожен кошовий щороку 1 січня звітувався перед побратимами на Раді.

 

Якщо козаки висловлювали невдоволення його діями, отаман негайно кидав на землю шапку, клав палицю, вклонявся товариству, дякуючи за виявлену протягом року честь, і йшов у свій курінь. Після цього починалися вибори нового кошового отамана.

Поки починалась Рада, священик на Майдані служив (правив) церковну Службу (Молебен). По відправі кошовий отаман оповіщав, над чим будуть радити.

— Панове молодці! У нас тепер Новий Рік; треба нам по старому нашому звичаю зробити між товаришами поділ річок, озер, полювання і риболовлі.

— Та треба, треба! Будемо ділити, як від давен-давна…

Кожен курінь пропонував свого кандидата, тому вибори часто тривали дуже довго, а іноді закінчувалися сварками. Коли ж нарешті зупинялися на найдостойнішому січовику, його запрошували на площу. Обраний, за давнім звичаєм, повинен був двічі відмовлятися від такої честі, а втретє – дати згоду.

Коли ж вибраний змагавсь та випрошувавсь, то ведуть його силою попід руки і приговорюють:
«Іди, іродів сину, бо нам тебе треба; ти тепер наш батько, ти будеш у нас паном.»

На раді кошовий отаман мав кланятися на 4 боки, дякувати під вигуки запорожців: «Будь, пане, здоровий та гладкий. Дай тобі, Боже, лебединий вік і журавлиний крик».

Кожного кошового обирали лише на рік. Найславетніших, найшанованіших — переобирали протягом 5 і більше років. Наприклад, Іван Сірко, отаманував протягом 15, а Петро Калнишевський — протягом 10 років. Декілька раз ставали кошовими отаманами такі визначні українські військові діячі, як Кость Гордієнко, І.Малашевич. Проте будь-яке важливе рішення приймалося колективно на козацькій Раді. У розмовах із січовиками кошовий отаман називав козаків по-батьківськи, по-товариськи: «дітки, братчики».

Кошових отаманів до середини XVII століття часто називали гетьманами. Під час воєнних походів влада отамана була фактично необмеженою, але в мирний час найважливіші питання військового і політичного характеру виносив на розгляд ради старшин і військової ради. Кошовий отаман мав чітко визначені обов’язки: відкривати військові Ради (Коло), головувати на старшинських радах, вступати в дипломатичні стосунки з іноземними державами, розподіляти військову здобич, прибутки від мит, узаконювати поділ пасовищ, земель і угідь для полювання і рибальства. Кошовий отаман затверджував обрану Січовою Радою кошову старшину — військового писаря, військового суддю, військового осавула, які були його найближчими радниками і помічниками.

Призначав паланкову і наказну старшину, інколи й військових службовців — військового довбиша, військового товмача, військового кантаржія, військового гармаша (пушкаря) та інших. Кошовий отаман, виконуючи функції верховного судді, затверджував вироки, винесені кошовим суддею, в тому числі і смертні, приймав духовних осіб з Києва і призначав священиків у січову і паланкові церкви. На час своєї відсутності призначав свого заступника — наказного отамана.

Зовнішньою ознакою влади кошового отамана була залізна булава (іноді тростяна). В церкві ставав в окремому місці — бокуні (стасидії), різьбленій з дерева і пофарбованій у зелений колір.

Життя кошових отаманів мало чим відрізнялося від життя решти козаків. Він жив і харчувався разом із побратимами. Кошовий мав ділянку землі, виділене йому жалування, слуг (джур, своєрідних ад’ютантів).

Окрім кошових отаманів, були на Січі 38 курінних отаманів, які виконували роль інтендантів, дбали про харчування, скарб козаків. Останнім кошовим Запорізької Січі був Петро Калнишевський.

підготував Антон Волошин

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук