В козацькому тілі – козацький дух!

В козацькому тілі - козацький духУ травні цього року в Каневі відбувся Перший Всеукраїнський відкритий турнір з вільної боротьби серед юнаків «Кубок Козацтва». Організатором змагань виступила громадська організація  “Канівсько-Трахтемирівська Козацька Січ”

Хоча зауважу: серед учасників було кілька дівчат, але мабуть у тому й полягала відкритість цього спортивного заходу.
Справжній козацький дух панував на змаганнях! Всього було 9 команд: спортсмени з Черкаської області (зі Сміли, Українки, Тального, Трипілля, Богуслава), Київської області та міста Києва, а також гості з Донецької області. Всього – 74 учасника! В основному участь в змаганнях брали діти віком від 8 до 12 років, хоча було й декілька юніорів (14-15 років) та змагались навіть найменші борці – віком 6-7 років, які роблять лише перші кроки на килимі.

Організатором та благодійником цього турніру виступила громадська організація «Канівсько-Трахтемирівська Козацька Січ». Вона досить молода, але вже зарекомендувала себе добрими справами на Черкащині. Я поцікавився у отамана Січи, Олександра Маштепи, як взагалі виникла ідея створення такої козацької спільноти і чому черкаські козаки взяли на себе проведення саме цього заходу.

– Пане Олександр, як виникла ідея започаткувати Канівсько-Трахтемирівську Козацьку Січ і для чого вона створена взагалі?

– Мабуть не ідея виникла, але все почалось, як народний рух. Ми збирались і розмірковували з однодумцями, друзями, бувшим спортсменами, місцевими бізнесменами, з духовним отцями – ми постійно спілкуємось саме в такому колі, як земляки. Ми розуміли, що в нашому краю стає небезпечно жити людям, потрібно їх захистити. Ми бачимо, що люди намагаються виживати, їм потрібна допомога і моральна, і матеріальна, і порадою, і добрим ділом. Молодь не зайнята, потрібно розвивати спорт, потрібно у патріотичному дусі виховувати молодь. Ось тому ми і вирішили створити таку організацію, таку спільноту, яка буде займатись тим, чим раніше і займались козаки – боронити та допомагати українцям. І минулого року, символічно, саме на Покрову, наше починання благословив у добру путь отець Георгій Поштовий. Ну а те, що ми підтримали та започаткували «Кубок Козацтва» – то лише перші кроки, ми й інші види спорту підтримуємо та розвиваємо.

Саня

– Духовна складова у вашій діяльності відіграє не останню роль, я правильно розумію?

– Так, звичайно. А де ви бачили козаків без молитви та Божої підтримки? Я сам – глибоко віруюча людина, і я знаю, як Господь допомагає усім, хто істинно вірує та намагається жити за Божими заповідями. Головне, щоб у здоровому тілі був здоровий дух, і ми це розуміємо буквально. Якщо молодь буде гартувати не тільки тіло, але й свою волю, свій характер, плекатиме свою душу, як виноградну лозу, в єдності духовній з православною вірою, а ми ж усі православні християни, – то нашу землю нікому не роз’єднати і не захопити. Ми переможемо будь-кого, бо у нас є віра і ми на свої землі, яку ми любимо.

Саня

Як взагалі живе ваша організація, чим займається

– У нас є свій прапор, свій герб козацький з Георгієм Победоносцем, є свій Устав. Є також і своє Молитовне Правило: кожен козак у нас друг за друга молиться і просить у Бога свій уділ. Це щоб у кожного в житті добре велось його господарство, був дах над головою, щоб була і робота, і щоб сім’ю свою зміг кожен прогодувати. Тобто у нас не так, як у більшості шароварних українських козаків – аби лампаси начепити та погонами/нагородами вихвалятись на парадах. Ми велика і дружна сім’я, яка живе дружно і допомагає реальними справами усім, хто того потребує.

кубкиСаме так і змагання відбувались, в сімейному колі, – «Кубок Козацтва» був справді дуже родинним. Зала Канівського Будинку Культури була заповнена вщент батьками, тренерами та дітьми, глядачі гаряче аплодували та підтримували учасників та учасниць, емоції вирували понад край. Була і радість перемог, і сльоза поразок – а як інакше, адже це діти, вони такі чисті та правдиві в своїх емоціях. Але для усіх це було свято – свято спорту, надії та віри у краще життя. І звісно – зустріч однодумців, нові знайомства, новий досвід та дружба.

футболка

На свято спорту прийшли не тільки ті, хто займається вільною боротьбою. Тут були й представники інших видів спорту. Нам вдалось поспілкуватись з головним тренером збірної України по греко-римській боротьбі Заслуженим тренером України – з Лозовим Віктором Вікторовичем.
лазовий– Віктор Вікторович, розкажіть про себе, як давно ви займаєтесь спортом?

– Вже тридцять років, закінчив у Києві Інститут фізичної культури, спочатку працював в Київській області – 15 років у Миронівці, і вже 16-й рік працюю в Донецьку – в Училищі Олімпійського резерву. Сюди на змагання мене запросили друзі – як почесного гостя, адже добре усіх знаю, і мене всі знають.

– Як вам подобалась організація цього заходу, чи побачили ви талановитих молодих спортсменів?

– Що таке талант – це вміння добре трудитись, працювати над собою. І тут є такі молоді спортсмени. Сама організація змагання на високому рівні. Ми рік тому казали, що живемо у не простий час, а що вже тепер говорити. Провести таке змагання зараз, коли навіть пересуватись по країні небезпечно – це досягнення.

борьба

– Тобто навіть те, що воно відбулось – вже чудово.

– Так, всі ж хто тут є – тренера, спонсори, організатори – вони ж на власному ентузіазмі роблять це. Тут ніхто ні на чому не заробляє, навпаки, все інвестується в молодь. В наше майбутнє. Окремо хочу подякувати хлопцям козакам, які забезпечили проведення «Кубку Козацтва». Вони справжні патріоти, все роблять для своєї землі, для своїх людей. Я ось недавно був у Росії, возив туди збірну – то я приємно дивувався скільки там робиться для патріотичного виховання молоді. Там всі спортивні змагання проходять під девізом «Росія! Росія! Росія!», а у нас виявляється навіть армії нема такої, як слід мати. Тому тут важливі речі відбуваються сьогодні, в Каневі. Ми самі повинні про це піклуватись, якщо держава не вміє або не хоче цим займатись. Хоча – повинна.

– Тобто нам самим треба займатись і духовним, і фізичним, і інтелектуальним розвитком молоді.

– Так. Згадайте, раніше було все: зі школи виховували дітей, було і фізичне, і патріотичне виховання. А зараз ця сфера запущена, нікому нема до цього діла. Тому – я дякую організаторам і бажаю лише нарощувати формат і темпи.

діти

автор статті Ігор Тихолаз

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук