Ставлення запорозьких козаків до інших релігій

СiчІсторична ситуація

Козацька Україна перебувала якраз поміж трьох релігійних конфесій: католицизму, православ’я та ісламу. Запорожці приймали в нові товариші, не акцентуючи увагу на їхню колишню віру, батьківщину і причини, що змусили те все полишити.

Однак, новобранці були змушені прийняти православну віру. Лише виконання цієї умови могло дати право мешкати на Запоріжжі. Обов’язковість цієї норми підкреслюється цілим рядом документів.

Наприклад, у «Положенні про прийняття до лав Війська Запорозького» говорилось таке:
«В Військо Запорозьке із різних націй, для помешкання і служби малолітніми і вже повнолітніми люди приходять і по прийнятті ними закону Грекоросійського і на вірність її Імператорській Величності присяги, записуються на службу». У випадку, коли прибулий не був православним, він повинен був охреститись у цю віру.

Для козацтва іслам не був зовсім чужим і незрозумілим. Але він ніс Україні небезпеку. Історично так склалось, що мусульмани (татари, турки) певний час були ворогами як України, так і усієї Східної Європи. Боротьба запорозького козацтва з татарами і турками йшла також і під релігійними гаслами.

Несприйняття козацтвом католицтва має інші причини та історичні корені. До 1569 року, тобто входження в силу Люблінської унії і у перші роки існування Речі Посполитої віротерпимість була характерною рисою суспільного життя України. Ситуація змінилась після обрання Сигізмунда III королем. Уряд Речі Посполитої, а слідом за ним і польська шляхта стали на шлях сприйняття православ’я як нижчої релігії, почали з’являтись перешкоди будівництву православних церков, культових відправ.

Усе це викликало широку опозиційну реакцію з боку православних священиків, письменників, аристократів і полемістів. Але вони не могли суттєво змінити ситуацію, тож на захист православ’я встало козацтво, для якого це означало захист і тих прав та свобод, які піддавала сумніву польська шляхта. Козацтво певною мірою вбачало виправдання жорстокостям війни в постулаті про захист православної віри оточуючих агресивних релігіях.

Традиції січового «хрещення»

отаманПрибувшого до Січі, за звичаєм, приводили до кошового отамана, який питав:
– «А чи віруєш в Бога?»
Новоприбулий мав відповісти: – «Вірую!».
– «І в Богородицю віруєш?»
– «І в Богородицю вірую!»
– «А ну, перехрестись!»

Людина показувала, чи вміє вона хреститись. У випадках, коли майбутній січовик не був православним, завчасно до вступу у Військо він мав охреститись. Так, історія зберегла прохання архімандрита Нефорощанського монастиря до Київського митрополита про постриження в ченці послушника Іова Крижанівського. Митрополиту повідомлялося, що цей послушник «польської нації», з містечка Енська, народився від батьків євреїв, їх полишив, і, зайшовши в Січ Запорозьку, там прийняв віру християнську. Він був там хрещений представником Межигірського монастиря ієромонахом Федориком. І дано йому було ім’я Іов, а «восприємниками» йому були зазначені запорозькі козаки Іван Швидкий і Артем Васильєв».

В атестаті козака Василя Перехреста повідомлялося, що він так само народився в Польщі, в єврейській родині, вирішив прибути до Запорозької Січі, де він був охрещений в Січовій Покровській церкві начальником Києво-Межигірського монастиря, а «восприємниками» йому були запорожці. Бували й  випадки, коли козаки привозили до Січі малолітніх преставників інших народів і хрестили, даючи їм імена, типові для православ’я.
Запорожці щиро вірили в Бога і були повністю віддані ідеалам православ’я.

підготовив Сергій Пономарьов

 

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук