Кошовий отаман Іван Сірко

Іван СіркоІван Дмитрович Сірко (1610-1680) – кошовий отаман Запорозької Січі.
За період перебування на посаді отамана провів безліч великих і малих битв, при цьому жодного разу не отримав поразки.
Іван Сірко – людина чудових військових обдарувань. Турки називали його Урус-шайтаном, тобто «руським чортом», а туркені-матері лякали своїх дітей його ім’ям.
Іван Сірко завжди стояв  за православну віру. «Не бійтеся, що я не православний: я є православний християнин!», говорив Іван Сірко людям, які вважали його чаклуном. Часто його згадують як козака-характерника.

Існує безліч переказів, пов’язаних з ім’ям легендарного кошового отамана Івана Сірка. Мовляв, народившись, він відразу став на ноги і почав гризти пиріг, котрий лежав на столі. Сірка “не брали” ні куля, ні меч.

Напевно, жоден з українських гетьманів і отаманів не наніс стільки шкоди кримсько-татарським і турецьким ордам, як Іван Сірко, турки підсилали до нього найманих вбивць, але замахи розкривалися.

Одна з його найвідоміших перемог – “Різдвяна бійня” 1675 року. Тієї зими турецький султан задумав  в корені знищити Запорізьку Січ. Більш ніж 50-тисячне військо, в тому числі 15 тисяч добірних турецьких яничар, таємно підійшли до Січі саме в Різдвяну ніч, але сталося диво, в результаті якого, майже всі яничари були перебиті козаками, а татари ледве врятувалися втечею.

Сірко був кошовим запорозьким отаманом, в той жорстокий і страшний час, коли Правобережну і Лівобережну Україну роздирали міжусобні пристрасті, посилені втручанням сусідів – Польщі, Московії, Туреччини та підвладного їй Криму. В цьому кипінні пристрастей і сучасники та історики відзначають абсолютну непостійність Сірка, його миттєві емоційні пориви.

Він встановлює тісні контакти з головою козацько-селянського повстання в Росії Разіним, якого добре знав по війні 1648-54 рр. на Україні, коли той в армії Хмельницького командував донським козачим полком.

Така поведінка Сірка зробила його ворогом Москви, і коли в квітні 1672 року він виявився на Гетьманщині з нечисленною охороною, після чергового доносу, Сірко був заарештований лівобережним гетьманом Іваном Самойловичем і відправлений до Москви і потім засланий в Сибір – в Тобільськ. Запорожці одразу ж відправили до російського царя Олексія Романова посольство з вимогою повернення Сірка. Також і поляки звернулися з проханням звільнити Сірка і дати йому можливість брати участь у військових операціях проти мусульман, оскільки без Сірка Польща стала регулярно піддаватися спустошливим татарським набігам. Додатково до цього і в самій Росії очікували чергового вторгнення турків з ордою – і в результаті вже в початку 1673 року Івана Сірка було повернено із заслання на Запоріжжя.

Іван Сірко був дуже непостійним у політичних настроях, але єдиним постійним пунктом у “програмі” Сірка був захист православної віри. І в цьому пункті, бувало, він доходив до крайньої жорстокості.

Іскрометна картина Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану”, передає якраз епізод з життя Сірка, складання відповіді султану незабаром після тієї самої “Різдвяної бійні”, коли запорожці знищили відбірні загони яничар.письмо запорожцев султануСиркоОднак насправді, одним листом справа не обмежилася. Передісторія славетного послання така. Влітку 1676р. запорожці увірвалися до Криму і, у відповідь на зимовий напад, справили чергове спустошення півострова. Серед багатої здобичі, як зазвичай, перебували і звільнені бранці, близько 7 тисяч осіб. Вийшовши з Криму, Сірко звернувся до колишніх полоненим з промовою, в якій запропонував людям самостійно вирішити свою долю. В результаті близько трьох тисяч чоловік вирішили повернутися до Криму, де вони встигли обзавестися сім’ями і знайшли свою нову батьківщину. Сірко відпустив їх і почекавши, коли вони відійдуть подалі від табору, послав молодих козаків з наказом: “знищити всіх до єдиного”. Трохи пізніше поїхав і сам, щоб переконатися як виконаний наказ.

З точки зору сучасного суспільства, цю подію можна назвати прямим геноцидом. Сірко ж діяв цілком логічно, розуміючи, що діти тих, котрі добровільно відмовилися від православної віри, незабаром можуть поповнити ряди все тих же яничар.

Але цей суворий воїн, якого турки і татари звали “Семиголовим драконом” і “Урус-шайтаном”, що втратив у боях за віру православну двох синів, був великодушною і чуйною людиною. Коли в Криму вирувала бубонна чума, він дозволив татарам переселитися на запорізькі не заражені епідемією землі, а противникам такого рішення лаконічно відповів: “Будемо людьми”.

Старий отаман помер у серпні 1680 року на власній пасіці в селі Грушівка. Його тіло доставили на Запоріжжя та поховали з усіма почестями, але не довелося йому полежати у вічному покії.

Труна з тілом Сірка п’ять років зберігалася на Запоріжжі, та його постійно возили у військові походи, так як Івана Сірка і після смерті вважали охоронцем Січі від військових невдач. Потім, тіло все-таки віддали землі, але перед цим, за заповітом самого отамана Сірка, відсікли праву руку, яка продовжувала бути присутньою у військових кампаніях. Ідучи у бій, козаки виставляли вперед його руку: “Душа і рука Сірка з нами!”, і це наводило жах на усіх ворогів.

Ще одна легенда говорить про те, що рука отамана допомогла перемогти французів в 1812 році. Козак Михайло Неліпа, сім’я котрого доглядала за могилою Сірка, розповів самому Кутузову про його заповіт – і той послав за переможною рукою. Доставлену до Москви руку Сірка три рази обнесли навколо зайнятого ворогом міста – результат відомий …
Захоронили руку кошового тільки після зруйнування Січі.

Після “зради” Мазепи, розлючений Петро І, наказав стерти Січ з лиця землі, включаючи і козацькі могили. Теж саме відбулося і при остаточній ліквідації Січі за наказом Катерини ІІ. В обох випадках було оскверненя і могили Сірка, але місцеві жителі щоразу зберігали останки легендарного отамана і знову хоронили їх у землі.

Радянська влада взялася за справу більш кардинально. В результаті будівництва Дніпрогес і створення Каховського водосховища був знищений так званий Великий Луг – величезні земельні масиви, серце козацького краю покрила вода. Могила Сірка виявилася прямо на крутому березі рукотворного «моря» і в 1968 році, під приводом заощадження «пам’ятника старовини», останки Івана Сірка ексгумували. Скелет, після довгої тяганини, перепоховали у селі Капулівка, а череп Сірка доставили в Москву, в майстерню відомого академіка Герасимова, який займався реконструкцією портретів історичних особистостей по їх черепах і кісткових останках.
Академік зробив свою справу, а безголове тіло Сірка продовжувало лежати на березі річки Чортомлик, оскільки ніхто не думав повертати череп отамана-героя в призначене йому місце.Сирко скульптура

У серпні 2000 року, на межі тисячоліть, прах Сірка возз’єднався з черепом. Фахівці з Дніпропетровського університету провели унікальне підпоховання, для чого їм довелося робити підкоп під пагорб, де встановлений пам’ятник герою і під яким спочивали, забетоновані зверху, останки запорозького отамана.

Далекі нащадки запорожців нарешті здійснили християнський вчинок по відношенню до ревнителя і захисника православ’я – Івана СіркаМогила Ивана Сирко

матеріал: А.Марін (Корнєв), А.Серба
підготував: Антон Волошин

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук