Що їли під час Великого посту наші прадіди козаки

20150313_Ммй1Великий піст — один із чотирьох головних календарних постів, усталених Православною церквою, який триває сім тижнів перед Великоднем — Пасхою. Розпочинається відразу після Масниці.

Церковно-християнський календар включав протягом року не лише свята, а й суворо регламентовані постування. Слід було поститися влітку — від Трійці до дня святого Петра, три-шість тижнів (Петрівка), два тижні тривав Успінський (Спасівський) піст (Спасівка), шість осінньо-зимових тижнів відводилися Різдвяному (Пилипівському) посту (Пилипівка), і сім тижнів тривав уже згадуваний весняний Великий піст.

Цікаві згадки про постування в XVII столітті залишив Гійом ле-Вассер де Боплан — французький інженер, який провів більше двадцяти років на території Україні й записав для нащадків свої враження про життя українців за часів Козаччини.

«Вони, — оповідав про козаків французький дослідник, — вельми шану­ють святкові дні й дотримуються постів, які в них тривають вісім або дев’ять місяців на рік і полягають у відмові від м’яса. Вони настільки вперті в дотриманні цієї формаль­ності, що переконують себе, ніби поря­тунок їхньої душі залежить від зміни їжі».

У своїх спостереженнях підрахунки Гійома ле-Вассер де Боплана були майже точні. Адже, окрім дев’ятнадцяти (у середньому) обов’язкових календарних пісних тижнів, українці постилися ще в се­реду та п’ятницю, а особливо богомільні — ще й у понеділок протягом м’ясоїдів.

Щосуботи у Великий піст годилося поминати покійних родичів.
Однак, незважаючи на богомільність, українці не відзначалися релігійним фанатизмом. Допускалися відхилення від пісного закону на користь малих дітей, матерів-годувальниць, тяжко хворих людей. Молоко дозволялося малим дітям аж до трьох років, а кволим — до шести-семи.

Здорові ж дорослі люди постилися протягом усього посту без будь-яких потурань. Напередодні посту навіть випарюва­ли окропом і висушували варивні горщики, казани, чавуни, щоб на них, не дай Боже, не лишилося чогось скоромного. Дехто із заможніших тримав спеціальний по­суд для пісних страв або купував новий, ще не уживаний.

У перший понеділок Велико­го посту пили тільки воду та їли хліб, а сильні та здорові козаки зовсім нічого не їли у цей день. Мабуть, це був чи не єдиний день, коли в хаті не було на обід борщу. Цей день нази­вали «Жиляним», або «Жилавим», поне­ділком, бо обов’язково пекли на черені або на сухій сковороді (без олії) прісні коржі — «жиляники», «жиловики», «жиловці», «жалованики», «дужики», «жильні коржі», «жильники». Їх споживали, вірячи, що вони додають сили, від них можна ста­ти жилавими, дужими — звідси й назва.

Пекли жиляники з житнього борошна на воді, без солі й соди. Поверх робили надріз у вигляді хреста й витискали візеру­нок головкою свяченої маківки для краси й більшої сили. Кожен член родини мав з’їсти хоч одного коржа. Для пом’якшення смаку до жиляників подавали добре по­солену терту редьку, свіжий тертий хрін з буряком і буряковим квасом, січену ква­шену капусту або огірки без олії.

У перший тиждень Великого посту постилися надто суворо: не їли олії (тільки засмачували борщ), не готували кваші, не варили вареників, не пекли пирогів і пампушок, не вживали риби. Під час Великого посту меню українців козацької доби було бідним: борщ із квасолею, незасмачена каша, картопля з квасом або хроном, редькою, капустою, огірками, хліб або прісні коржі з варивом (квашени­ми овочами). Завдяки цьому сподівалися легше перенести довге постування. Для відчуття ситості та вітамінізації страв їх щедро приправляли перцем, часником, цибулею, багато їли у піст також редьки й хрону. Жартували, що під час Великого посту навіть дзвони у церкві видзвонюють: «Хрін та редька, редька й хрін».

Найголовніше – це те, що піст у козаків був не тільки в їжі, але ще й в посиленій молитві до Бога і в християнськіх добрих ділах.

підготував Антон Волошин

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук