Козацький ватажок Северин Наливайко

Северин-Наливайко21 квітня 1597 року відомий запорізький козак Северин Наливайко після дворічного полону і звірячих тортур був по-звірячому убитий у Варшаві під час чергового сейму Речі Посполитої за рішенням захопивших його  польських панів. Мужньо тримався Наливайко під час жорстокої страти – він знав, що помирає за православну віру і свободу свого народу. Ця історія багато в чомунадихнула Н.В. Гоголя: він використав її в сцені страти козаків у Варшаві, описаній в повісті “Тарас Бульба”, – ті муки, яким був відданий син Тараса Остап, довелося винести легендарному запорожцеві Северину Наливайко. Його тіло розрубали на чотири частини і розвісили їх в різних місцях. Такою сильною була ненависть польських панів і їх страх перед козацьким  гетьманом. Пізніше народилася легенда, згідно якої Наливайко був зварений у середині чи то мідного коня, чи то мідного вола за наказом самого короля.

 

Відтоді пройшло рівно 515 років. Але про цю подію практично ніхто не згадав. По суті, подвиг Наливайка і його сподвижників, що мужньо склали голови за православну віру, просто забули.

 

 

nalivaykoДоля Северина Наливайко безпосередньо пов’язана з долею запорізького козацтва. З часів утворення Кримського ханства гостро постало питання захисту південних рубежів від набігів кримських татар, які розоряли землі, спалювали селища і навіть міста, вбивали і відводили в неволю десятки тисяч людей. У 1556 році на одному з островів посеред Дніпра, на острові Хортиця, один з найбільш авторитетних лідерів козацького руху князь Дмитро (Байда) Вишневецький заклав фортецю, яка з часом стала Запорізькою Січчю.

Сама назва “Запорізька Січ” виникла в наслідок того, що фортеця розташовувалася нижче знаменитих Дніпровських порогів, а також була добре укріплена стволами зрубаних дерев.Сечь

У Білорусі тим часом посилювалося кріпацтво. Населення терпіло все зростаючий гніт. Його пригноблювала місцева шляхта, яка до того починала сполячуватися і все частіше переходила на польську мову. Селяни були православними, а шляхта приймала католицтво. Селян, навіть дітей, примушували постійно виходити на толоки і гамір – примусові роботи (сінокоси, збирання врожаю, ремонт панських замків і доріг). Окрім цього вони повинні були платити податок державі.

Білоруси були одними з найбідніших в Європі. Голод і хвороби відносили тисячі життів. Іноді у ровах ховали цілі сім’ї. Щоб зробити народ покірним, шляхта йшла на найжорстокіші звірства. Так, за самовільну рубку бортного дерева селянинові розрізали живіт, прибивали кишку до деревного ствола і під загрозою смерті примушували ходити навколо дерева. Кишки намотувалися на дерево, і нещасний помирав в жахливих муках.

Взагалі ж положення білоруського населення було дуже важким. Ось що писав у своєму донесенні імператорові посол  Римської імперії барон Герберштейн : “Народ бідний і пригнічений важким рабством”. З ним згоден Руджиєри – нунцій (посол римського папи) : “Сміливо можна сказати, що у всьому світі не знайдеться більше бідолашного і бідного селянина, ніж селянин Великого князівства Литовського”. Так само вважали і самі поляки. Ось що сказав єзуїт Петро Скарга : “…пани не лише відбирають у бідолашного селянина все, що ним зароблено, але і вбивають його, якщо захочуть і як захочуть”. Польський письменник Старовольский із сумом підтверджує: “В країні немає нічого, окрім дикого рабства, яке віддало людину в повну владу його пана”.

Білоруси, рятуючись від панської неволі і голоду, бігли на південь, в Запоріжжя. Там з’явилися цілі білоруські курені, які так і називалися, – Могильовський курінь, Пінський курінь.

У 1569 році литовська шляхетская верхівка, підтримана і  білоруською шляхтою, зробили висновок вмісті Любліні унію з Королівством Польським. Утворилася нова держава – Річ Посполита.

Польська шляхта почала активно освоювати Україну, отримуючи від короля українські землі у володіння. Вільних українців, що вважали себе козаками, стали передавати польським панам, які стали перетворювати їх на кріпаків. Всюди почалися гоніння на православну віру. Козаки почали захищати селян від польських панів. Почалися військові зіткнення.

Особливо помітним був польський тиск на Поділлі. Син ремісника, уродженець подільського Гусятина Северин Наливайко бачив усе це на власні очі. Подавшись у Запорізьку Січ, він став запорізьким козаком, брав участь у багатьох походах проти татар і турок, і будучи мужньою людиною, швидко заслужив повагу своїх товаришів, віртуозно володіючи бойовою зброєю. Наливайко завжди був у самій гущі битв, проявляючи завидну навіть для запорожців завзятість і відвагу.
Наливайко

З тисячним загоном запорожців Наливайко в 1595 році попрямував на Поділля. Його із захватом зустріло місцеве населення, невдоволене засиллям панів і ксьонзів, що прибувають з Польщі. На Поділлі і Волині запалало багатотисячне козацько-селянське повстання. Пани і ксьондзи масово бігли в Польщу. Наливайко зі своїми загонами рушив на Білорусь.

У Білорусі в його загін почали вливатися тисячі селян і міська біднота. Наливайко обложив добре укріплений Слуцьк. Слуцький замок, що обороняється польсько-литовською шляхтою, протримався всього три дні. Важливу роль при штурмі зіграли самі жителі Слуцька, які робили все, що могли, для перемоги Наливайка. Після Слуцька загони козаків розгромили загони шляхти під Копилем, пройшли через Бобруйськ і в грудні 1595 року зайняли Могильов. Частину своїх сил під керівництвом козачого полковника Матвія Шавули Наливайко відправив у бік Гомеля. Панські садиби навколо Гомеля і Пропойська (теперишнього Славгорода) піддалися спустошливим набігам. Білоруські селяни разом із запорожцями палили маентки, вбивали і виганяли ту, що знущалася над ними – польсько-литовську шляхту.

Основна битва сталася під Могильовом на знаменитому Буйничському полі. Битва, що почалася з самого ранку,тривала до пізнього вечора. Польсько-литовське військо тіснило загони Наливайка, і козачий отаман наказав скласти з возів тимчасову похідну фортецю, як це не раз робили запорожці. Завдяки його таланту і відвазі вороги так і незмогли здолати повстанців. Але, звичайно ж, Наливайко розумів, що Могильов йому не утримати.
Битва

Северин віддав перевагу шляху боротьби за свободу свого народу. Наливайко приймає непросте рішення – скориставшись тим,  що так і не отримавшим над ним перемогу польсько-литовське військо відійшло до Новогрудку, Северин прямує у бік Річиці. Польсько-литовські війська кинулися за ним в гонитву, але тут їх підвели союзники -запрошені для боротьби з козаками кримські татари. Замість того, щоб воювати з Наливайко, якого вони добре знали і побоювалися, татари почали грабувати околиці Новогрудка і Вільно. Це ще більше розлютило місцеве населення, і шляхті коштувало великих праць утримати від повстання жителів околиць і припинити татарські безчинства.

Тим часом Наливайко розправлявся з шляхтою в Пинські, Річиці, Турові, Петрикові. По усьому Поліссю палали панські садиби, козаки палили кріпосні і боргові документи. Але у отамана залишалося зовсім мало козаків, а селяни хоч і були мужніми воїнами, але мало що розуміли у військовій справі.

Слава про Наливайка широко поширювалася. Дойшли до нього чутки про те, що на Січі готові проголосити його гетьманом. Щоб поповнити свої загони досвідченими козаками, він знову йде на Україну. Там він стає гетьманом нереєстрових козаків і організовує ряд походів проти кримських татар, що знову почали здійснювати свої набіги. Річ Посполита, побоюючись великої війни з Туреччиною, позбавляє козаків більшості їх вільностей і вимагає повного підпорядкування. Северин відмовляється підкорятися і веде козаків на Польщу.

Остання битва козаків Наливайка відбулася під Лубнами на річці Сулі. Перевершуючі польсько-литовські сили гетьмана Жолкевського в запеклій битві отримали перемогу. Поляки схопили побратимів Северина – Матвія Шавулу,якого відразу замучили, і козака Панчоху, якого жорстоко четвертували.

Самому Наливайку вдалося піти, але польсько-литовська влада робила усе можливе, щоб дістати його у свої руки. Пізніше Северин був схоплений. Щоб заспокоїти обурених цим козаків, поляки завірили, що з Наливайко нічого нестанеться: “волос не впаде з його голови”. Його, мовляв, просто відвезуть для переговорів до короля.

Козацького отамана перевезли у Варшаву, замурували у темницю, потім разом з декількома наближеними йому козаками четвертували на варшавській площі при великому скупченні народу.

Повстання Наливайка стало знаковою подією. Білоруси зрозуміли, що можуть скинути вікове іноземне рабство уніатів. Пройде усього пів століття, і національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького завершить те, до чого прагнув Наливайко – ціною кривавих битв і загальнонародного повстання дасть свободу православній Україні і стане важливим етапом на шляху звільнення Білорусії.

Православний світ повинен пам’ятати про подвиг мужнього героя-запорожця.

 

підготував: Антон Волошин

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук