Туреччина. Трапезун (Трабзон) козацьких літописів

trab2Τραπεζούντα, Трапезунд, Тrabzon

Писана історія Трабзона починається з 746 року до Різдва Христова, коли грецькі поселенці заснували колонію Трапезус (від грецького «трапеза», стіл) на плоскому узвишші над  бухтою Понту Евксінського. Гавань була не дуже зручною, але місто користувалось з вигідного географічного розташування – Трапезунт лежав на початку стародавньої дороги з Понтійських гір через Зіганський перевал і Вірменське нагір’я в долину Тигра та Євфрату.

Неприступна міська фортеця давала захист у разі нападу тубільного населення. Кілька століть Трапезунд тішився багатством і славою, експортуючи ліс і ліщину, перепродуючи зерно з Північного Причорномор’я (тепер – Україна), азовську та чорноморську рибу та предмети східної розкоші в Середземномор’я. Одначе, після завоювань Александра Македонського торгові маршрути повернули далеко на південь і місто стало занепадати. Навіть тимчасове піднесення в І ст. до Р.Х. за часів Понтійського царства і його майже міфічного царя Мітридата не змогло перешкодити перетворенню впорядкованого грецького полісу в строкате утворення, в якому грекомовна верхівка правила розмаїтим греко-варварським  населенням.

Принаймні, римлянин Флавій Арріан (намісник римської провінції Каппадокія, до якої увійшло колишнє Понтійське царство) у ІІ ст. Н.Е. вважав, що назвати Трапезунт цивілізованим містом можна було лише з натяжкою. Жертовні вівтарі у місті було складено з грубого каменя, прикрашено благенькою різьбою, а написи зроблено з помилками, «як перекручують довколишні варвари». А, проте, саме Трапезунт був крайнім форпостом реальної влади Римської імперії у Східному Чорномор’ї – далі траплялися лише прикордонні залоги.

Важливим містом і портом  залишався Трапезунд і за часів Візантійської імперії. Крім торгових кораблів з’явилися  в місцевій гавані і військові кораблі ромеїв – так називали візантійців літописи Київської Русі. Страшна зброя – «грецький вогонь», або ж напалм, підтримував панування ромеїв на морі і відлякував не тільки піратів, а й військові флоти русичів чи кавказьких царьків.

Втім, ті ж самі  пірати чи черкеси радо віталися в Трапезундській гавані, коли входили туди як торговці. І не мало значення, що саме вони привезли на продаж. А до довгого переліку товарів додається ще один, страшний та ганебний, але дуже вигідний – раби. Генуезці й венеціанці, які в 13 столітті проникають в Чорне море, не тільки залишають нам свідчення про розгалужену мережу работоргівлі в Чорномор’ї, і , зокрема, в Трапезунді, а й активно включаються в цей «бізнес». Та хіба одні генуезці… На ранніх арабських картах Чорне море називалося «багр-аль-Тарабазунда» — Трапезундське море, за назвою порту, в якому розвантажувались каравани з Анатолії і Персії. Адже південний маршрут Великого шовкового шляху з Китаю йшов крізь Центральну Азію в Персію і Вірменію, а звідти в Трапезунд. Шовк, спеції, хутра, шкіри, раби, тканини, зерно, вина – середньовічні торгівельні гільдії з’ясували,  що товар, довезений у Чорномор’я, може розійтися по всьому світу.

trab_7

Освоєння італійськими купцями Чорного моря вдихнуло життя в прибережні міста, в тому числі й в Трапезунд, який перебував в глибокій дрімоті. Як приклад: корабель доходив з Константинополя (тепер Стамбул) у Трапезунд за кілька тижнів, ураховуючи зупинки для торгівлі або поповнення корабельних запасів; за доброї погоди цю дорогу можна було здолати взагалі за шість-сім днів. Звідси можна було швидко дійти до Криму і кинути якір у Кафі ( Феодосія) чи Солдайї (Судак), а далі рушити в азовське місто Тана, звідки починався шлях до Волги й Каспійського моря або спродати товари у Маврокастро (Білгород-Дністровський) в гирлі Дністра, де починався відомий шлях «via Tartarica» до Кам’янця, Львова і Ярослава. Оскільки на всьому узбережжі Чорного моря і в торгівлі, і в місцевій адміністрації домінували генуезці, то не було нічого дивного в тому, що генуезький консул постійно жив в Трапезунді, який на той час стає столицею маленької імперії Комнінів.

trab_6

Після взяття Константинополя хрестоносцями у 1204 році Олексій і Давид Комніни, нащадки впливової візантійської династії, прийшли у Трапезунд і проголосили місто своїм. В цьому їм допомогло грузинське військо, яке надала грузинська цариця Тамара, що доводилася хлопцям тіткою(слід відзначити, що Грузія на той час була найпотужнішою державою в регіоні, що простягся від Балкан до Каспію). З цього моменту, в останні два з половиною століття існування Візантійської імперії, саме Трапезунд, а не Константинополь буде справжньою імперською столицею Чорного моря. Взагалі то, подібно більшості імперських титулів титул Великих Комнінів був перебільшенням. Але у своїх обмежених рамках, як політичних, так і географічних, Великі Комніни створили державу, яка багатьом чужинцям здавалася вершиною розкошів, захопливою і майже міфічною сумішшю декадентської величі Орієнту і таємничого благочестя східного християнства.

Мандрівникам, які вперше прибували до Трапезунда морем, панорама міста мала здаватися чарівною. Місто відкривалося з-за пагорбів, аж коли корабель майже заходив у порт. Спершу погляд зупинявся на дзвіниці собору св.. Софії, а вже далі відкривалося все місто – на тлі Понтійських Альп до води спускалися розділені глибокими ярами тераси кварталів. Міські пагорби були густо вкриті садами й виноградниками. В місто вели дерев’яні мости між ярами, до фортеці тулилися будинки, а нагорі височів величавий імператорський палац Комнінів. Імператори збудували пристань для кораблів у нижньому місті, але торговці воліли кидати якір далі, у східній околиці. Там у невеличкій затоці генуезці та венеціанці побудували доки і склади. До речі, знаходилися там і товарні склади купців з України, передусім, зі Львова. Також у жвавому торговому передмісті на мандрівника чекали майстерні й корабельні контори, галасливий базар, заїжджі двори для далеких караванів і повний набір різноманітних церков – вірменська, католицька й інші.

trab_4

Подорожньому, який вирішив оглянути саме місто й околиці,  діставалося ще більш цікавого. Собор св. Софії з окремою дзвіницею і багатими фресками, набагато менший за константинопольський, але все одно приголомшливий. Палац Комнінів у верхньому місті, оздоблений білим мармуром, колонними залами та золотими куполами із зірками; стіни прикрашали портрети імператорів і картини, на яких зображені їх подвиги. Далі від моря були розташовані кілька знаменитих і заможних монастирів, яким Комніни пожертвували багато земель і привілеїв. Улюбленим місцем прочан був старовинний православний монастир Панагія Сумела, де зберігалася ікона написана апостором Лукою «Панагія Сумела».

trab_5

Трапезунд був столицею імперії, але її серцем були родючі долини Мацуки (Мачка), якими проходив караванний шлях Трапезунд – Тебриз. Населення, в абсолютній більшості греки, жило невеличкими громадами, вирощуючи худобу і зерно, яке продавалося на узбережжі. А по той бік Понтійських гір мешкали тюркські племена. Одне з них – османи – з часом створило державу, яка згодом стане називатися Османською імперією, а ще пізніше – Туреччиною. У 1453 році турки-османи захопили Константинополь, який згодом змінив назву на Стамбул і став столицею Османської імперії.  Навіть після цього трапезундські імператори залишилися при владі, але ненадовго. Вже  1461 року османський султан Мегмед ІІ підійшов до Трапезунду з Анатолії з сухопутним військом, а з моря до обложеного міста наблизився  турецький же флот. Дощового дня 15 серпня імператор Трапезундської імперії без жодного пострілу здався на милість султана.

Проте падіння династії Комнінів і прихід турків аж ніяк не погіршили становища Трабзона (так тепер на турецький манер стало називатися місто).  Турки зміцнили та розширили трабзонську фортецю, та переселили сюди значну кількість мусульман. Тепер Трапезунд підживлював вже зовсім інші династії. Саме тут в 1494 році народився син султана Селіма, знаменитий османський володар Сулейман Кануні (Законодавець). Вже будучи султаном у Стамбулі, він взяв собі за дружину українку Анастасію Лісовську, яка згодом увійшла в історію під іменем Роксолани.

На старих торгових шляхах, що розквітли було за італійців, тепер домінували інші купці, але в цілому торгівля йшла дуже жваво. Бавовна і хутра, мед і вино, ліщина і зерно, шкіра і шовк, риба і маслини, спеції і опій – кораблі перевозили через Чорне море, або Кара Деніз, як називали його турки, найрізноманітніший асортимент товарів. Однак, опинившись в османському Трабзоні, тогочасний мандрівник на власні очі переконувався в тому, що справжнім джерелом процвітання міста й інших чорноморських портів була торгівля людьми. Набіги татар з Кримського ханства на північні й західні землі по той бік Чорного моря створили безупинний людський потік з кримських портів через море до материкової Туреччини. До невільників з Кавказу додалися тисячі і тисячі слов’ян – українців, поляків, росіян.

trab_10

Жінки потрапляли до гаремів, хлопчиками поповнювався яничарський корпус, чоловіки гинули, прикованими до весел на галерах або у шахтах та копальнях. Недаремно українська народна дума про Самійла Кішку говорить:

«Iз города Трапезонта (Трапезунда) виступала галера, розкiшно прибрана, озброєна гарматами. Господар галери — Алкан-паша, «трапезонтськоє княжа». На галерi сiмсот туркiв, чотириста яничар та 350 невольникiв. Першим старшим мiж невольниками був Самiйло Кiшка, гетьман запорозький, другим — Марко Рудий, суддя вiйськовий, третiм — Мусiй Грач, четвертим — Лях Бутурлак, «ключник галерський».»

Чайка

Подальші події думи розповідають про те, як козаки хитрістю заволоділи ключами від кайданів, звільнилися та, перебивши турків, захопили галеру, на якій щасливо дісталися до України. Козацькі літописи, записи європейців та московитські донесення свідчать, що подібні події траплялися досить часто. В кінці ХVІ ст. українське козацтво від оборони своїх земель перейшло до активних наступальних дій в Чорному морі. Козацькі напади на кораблі та цілі міста й провінції на морському узбережжі здійснювалися не тільки для визволення невільників чи грабунку ненависних турків. Часто вони паралізували військові дії Османської імперії і змушували султанські війська повертатися назад з загарбницьких походів для оборони своїх володінь. До середини ХVІІ ст. Трапезунд з добрий десяток раз ставав мішенню козацьких військових виправ. Десятки , а часами і сотні козацьких човнів — «чайок» — сміливо виходили в Чорне море і нападали на турок. Трапезунд, як і Варна та Кафа не встояв перед славним гетьманом Петром Сагайдачним. Та найбільш грандіозні були походи в 1625 році, коли українські козаки числом близько 10 000 на більш ніж 300 чайок воювали чорноморське узбережжя Туреччини. Було взято штурмом і потоплено декілька турецьких військових галер. Французький дипломат  Де Сезі повідомляв у той же час до Парижу, що козаки розгромили навколо Трапезунда 250 міст і містечок. Восени наступного, 1626 року козаки під командуванням Каленика Андрієвича знову захопили Трапезунд, звільнили невільників, пограбували місто і були витіснені звідси тільки великою турецькою армією, яка йшла воювати з Персією.

trab_11

Ці та інші козацькі походи привели до того, що в 1649 році між Богданом Хмельницьким і турецьким султаном був підписаний договір, який дозволяв «Війську Запорізькому та народу руському» не тільки плавати по Чорному морю, торгувати безмитно і купувати будинки та будувати склади в турецьких портах, а й «християнських в’язнів у турків, так і турецьких у християн козацьким купцям можна вільно викуповувати.» А мешканці Трапезунда могли тепер з полегшенням зітхнути, оскільки військова козацька активність пішла на спад.

trab19

В ході Першої світової війни в 1916 році російське командування провело силами Приморського загону і двох Кубанських козачих пластунських бригад, які складалися з українців, росіян та білорусів.  Трапезундську наступальну операцію. Наступ вівся по єдиній дорозі над морем і гірським стежкам Понтійських Альп. Після поразки біля річки Кара-дере, турки залишили Трапезунд без бою.
Так українські козаки волею випадку знову опинилися в Трабзоні.

підготував Антон Волошин

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Добавить комментарий