Розумовські: сини козака Розума

1Історія українського державотворення від часів Богдана Хмельницького має чимало славних і трагічних сторінок. Ми добре пам’ятаємо про переможні баталії, інколи не помічаючи на їхньому тлі безкровних, але від того не менш значимих перемог. З точки зору героїчного минулого, період між «Петром і Катериною» історики оцінюють неоднозначно.

Після поразки під Полтавою перспективи незалежності по–мазепинськи виглядали більш ніж примарними. Настала доба «пристосуванства» — козацька старшина Лівобережної України вірно служила цареві, отримуючи за це подачки у вигляді земель, маєтків, селян. Але надходив час нового прояву вольності. Дуже важливою в цьому сенсі стала подія, що відбулася ще за два місяці до битви під Полтавою, 28 березня 1709 року. Понад 300 років тому в невеликому селі Лемеші на Чернігівщині в сім’ї реєстрового козака Григорія Розума з’явився на світ хлопчик, який згодом дасть гетьманщині нове дихання, а сам стане одним із керівників усієї Російської імперії — чоловіком імператриці.

Граф Розумовський — син козака Розума

За переказами, козак Григорій полюбляв заглядати в чарчину, при цьому він щоразу хрестився, примовляючи: «Прощай, розуме, завтра зустрінемось». Саме за цю промовку козаки й дали йому прізвисько Розум, що згодом не лише прив’язалося до рідних, а й стало іменем видатного козацького роду — Розумовських.

Син Розума Олекса, маючи неабиякий хист до співу, з дитячих років співав у церковному хорі. Якось у їхньому селі Лемеші (нині Козелецького району Чернігівської області) зупинився, щоб перекувати коней, полковник Вишневський із Петербурга. Почувши «янгольський тенор» 22–річного хлопця, він вирішив забрати «співучого козелецького козака» до столиці. Олекса залишав рідних проти власної волі — батька вже не було живого, родина бідувала, але відмовитись від «пропозиції» царського слуги він не міг.o-roz

У Петербурзі молодий Розум продовжив співоцьку кар’єру. «Причепурений та добре вбраний Олекса Розум почав співати в палацовій церкві, і на нього звернула увагу царівна Лизавета. Ніжний тенор, козача врода скорили серце веселої Петрової доньки, і вона закохалась у співака», — пише в своєму дослідженні журналіст та історик Євген Онацький. Невдовзі Олексій, як його називали при дворі, стає фаворитом доньки Петра І.

Єлизавета Петрівна

Єлизавета Петрівна

Слід зазначити, що майбутня імператриця була вельми охоча до українських парубків — у монаршому дворі придворним бандуристом служив ще один козелецький козак Григорій Любисток, який спробував втекти, але за наказом царівни був упійманий і повернутий у Петербург. Проте тимчасова відсутність Любистка відкрила Олексі шлях до серця царівни. За свідченнями сучасників Миколи Ханенка і Якова Маркевича, Розумовський потім усе життя був вдячний Любисткові.

Після палацового перевороту (в якому українець відіграв важливу роль) в 1741 році, коли на імператорський престол вступила Єлизавета Петрівна, Олексій Розумовський отримав вагомі важелі впливу на систему царату. Це дозволяло йому проводити проукраїнську політику, сприяти проханням і клопотанням української старшини. Таємне вінчання з імператрицею (без права наступництва на трон) ще більше посилило позиції Розумовського. На той час він уже був помітною фігурою в Російській імперії.

«На вінчання Олексія до Петербурга запросили його рідних — матір та сестер, — розповідає  дослідниця роду Розумовських Світлана Климова. — Наречений особисто вийшов зустріти матір, але та навіть не признала в статному благородному чоловікові свого сина. Олексієві довелось показувати родимі плями, аби довести це».

Брат за брата

Незабаром Олексій забирає до себе свого молодшого брата Кирила і, не маючи можливості навчатися самому (вже був для цього застарий), забезпечує Кирилові освіту в кращих університетах Берліна, Страсбурга, Кенігсберга. Майбутній гетьман здобуває знання під керівництвом таких відомих вчених, як Ейлер і Штрубе. Відразу після повернення з–за кордону 18–річного Кирила — за сприяння Єлизавети, а отже, передусім за сприяння Олексія — призначають президентом Петербурзької академії наук. Тоді ж імператриця нагороджує братів графськими титулами.

Олексій Розумовський не залишається осторонь українських проблем — часто зустрічається з козацькими старшинами, які приїздять у Петербург, допомагає у задоволенні прохань та клопотань. Зрештою, саме завдяки Олексі Розуму вдалося добитися від Єлизавети відновлення деяких вольностей та автономних прав українського козацтва.

Ідучи назустріч проханням Ро­зумовського та української старшини, імператриця відновлює гетьманство. Гетьманську булаву на Глухівській раді 1747 року отримує Кирило Розумовський.

Кирило Розумовський. Художник Батоні Помпео Джиролано. 1766

Кирило Розумовський. Художник Батоні Помпео Джиролано. 1766

До речі, сам Кирило, звиклий до столичних розкошів, неохоче приймав призначення — впродовж року після ради гетьман не з’являвся в Україні. І лише суворе братове слово та царський указ змусили його взятися до керівництва.

Із часом Кирилові вдалося втілити в життя чимало важливих і корисних реформ. Уперше з часів Хмельницького Україна отримала право самостійно здійснювати міжнародні стосунки — було створено колегію зовнішніх зносин. Гетьман домігся царського указу про заборону холопства. Було відновлено Київську митрополію.

Кирило Розумовський.

Кирило Розумовський.

Розумовський–молодший мав право самостійно призначати полковників та нагороджувати старшину землями, а на території України, окрім невеликого Київського гарнізону, не залишилося царських військ. Звичайно, всі ці та інші реформи втілювалися не без сприяння брата Олексія.

Після смерті Єлизавети Розу­мовський–старший пішов у відставку з посади генерал–фельдмаршала. На противагу братові Кирилу, він не брав участі в палацовому перевороті Катерини II. Але зміг заслужити прихильність і цієї цариці. Як писала про Олексія у своїх записках Катерина II, «не маючи будь–якої освіти, він мав широкий розум; обсипаний почестями, він не вирізнявся гордістю. Рисами його вдачі були щедрість і великодушність, але був крутим і важким на руку у нетверезому стані». Сучасники відзначали, що Розумовський «був ласкавий, поблажливий, привітний у поводженні з молодшими, любив клопотатися за нещасних і користувався загальною любов’ю».

Олексій Григорович Розумовський доживав віку в Аничковому саду в Пе­тербурзі — у подарованому ще Єлизаветою палаці. Помер граф 62–річним.

За весь час свого життя в російській столиці Олексій лише одного разу зміг побувати в рідних Лемешах.

Пам’ять про козацькі шеренги

Люди, звичайно, пам’ятають і знають цей рід. У Козельці і навколишніх селах за тих часів було побудовано багато церков, чоловічий монастир, школу. Залишилася садиба Драганів (гілки роду Розумовських), де під час приїзду зупинялися Олексій Розумовський із царицею Єлизаветою. Навіть за радянських часів земляки переповідали одне одному історії й легенди про гетьманський рід. Уже й не збагнеш, де вигадка, а де правда.

Ось, наприклад, про приїзд Єлизавети розповідають. Щоб привітати імператрицю, козацькі старшини зібрали всі війська, які тільки були, вбрали їх у нові однострої. Але й цього було замало. Тож по всьому напрямку руху царського кортежу козаки з тих шеренг, які Єлизавета вже проїхала, переїздили вперед. І так до самого Глухова. Кажуть, ті «махінації» мали неабиякий ефект — Єлизавета відновила гетьманство, побачивши єдність і велику силу козацтва.

Існує також легенда про позашлюбну дитину Олексія Григоровича, яку він залишив разом із її матір’ю, їдучи з Лемешів у Петербург. Час від часу з’являються самозванці, які називають себе нащадками Розума–старшого. Починаючи з 1991 року, на Козелеччину приїжджають і засвідчені Розумовські. Цілими делегаціями — аж до 15 осіб. Так, наприклад, Андрій Розумовський, далекий нащадок з Аргентини, почувши зворушливу історію свого предка, прибув сюди, аби й самому повінчатися в одній із побудованих його прадідами церков.

ДОВІДКА

  • Розумовський Олексій Григорович (ім’я при народженні — Олексій Розум)
    Народився 28 березня 1709 р. в селі Лемеші на Чернігівщині.
  • Із 1731 р. співав у Петербурзі в придворній капелі. 1741 — брав активну участь у двірцевому перевороті, внаслідок якого престол посіла Єлизавета Петрівна.
  • Таємний чоловік імператриці (вінчання відбулося 1742 р.). Отримав чини камергера, генерал–поручника, з 1756 р. — генерал–фельд­маршал. Був нагороджений орденом Андрія Первозванного, отримав великі маєтності в Росії й Україні.
  • Сприяв організації поїздки Єлизавети в Україну (1744 р.), під час якої козацька старшина за підтримки Розумовського переконала царицю відновити гетьманство й обрала гетьманом Кирила Розумовського, молодшого Олексієвого брата.
  • Помер 17 липня 1771 р. у Петербурзі.
автор Геннадій Бикодiр

 

 

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук