Про українських жінок козацьких часів

Українка

 

Про відносну незалежність української жінки та повагу до неї в козацькі часи свідчить її висока освіченість. Павло Халебський у 1654 році записав:

„Від міста Рашкова і по всій землі козаків ми помітили прекрасну рису, що розпалила наш подив: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи…”

Як свідчать джерела, в козацькі часи (XVI-XVII ст.) незалежності української жінки могла позаздрити дворянка будь-якої європейської країни.

Бо вона була рівноправною з чоловіком, мала такі ж громадянські права, особисту незалежність, як її чоловік. Жінка була членом церковних братств, засновувала школи, монастирі, богадільні, вільно вибирала собі нареченого, виховувала дітей, сама розпоряджалася своїм майном, управляла ним.

Звичай заборони появи жінки на Січі та пропагування безшлюбності серед запорожців був викликаний не зневагою до жінки, а навпаки – високою пошаною до неї та відповідальністю козака за свої чоловічі обов’язки перед дівчиною, дружиною, матір’ю. Та це й закономірно: сильні духом люди – ми маємо на увазі, перш за все, чоловіків – ніколи не образять жінку, не виявлять до неї зневаги. Там, де лицарство, – там мужність і ніжність ідуть поряд.

Атмосфера лицарської доблесті, честі, людської гідності та порядності, що існувала серед козацтва, а також лицарське ставлення козака до дівчини та дружини створювали високу моральну чистоту дошлюбних і шлюбних взаємин.

Особливо ганебним злочином вважалась зрада кохання, зрада дружині (чоловікові) або другові. Народний осуд цього явища був викликаний тим, що людина, непорядна в особистому житті, не може прислужитися своїй землі, Вітчизні. Якщо хтось здатний зрадити близьку людину, то він чи вона зрадять і Батьківщину.

підготував Антон Волошин

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук