Про молитву православного козака

козак

Жива релігійність козака неможлива без молитви. Бо сама релігійність є звернення козацької душі до Бога, і як тільки це звернення здійснюється починається сама молитва.

Св’яте Євангеліє заповідає православним козакам насамперед таємну самотню молитву- «Ты же, когда молишься, войди в комнату твою и, затворив дверь твою, помолись Отцу твоему, Который втайне; и Отец твой, видящий тайное, воздаст тебе явно.» (Мтф. 6.6);

найбільшими молитовними плавниками були козаки-відлюдники, роками перебувачі у своєму усамітненні, яскравими прикладами були Іван Сірко, Дмитро Байда Вишневецький, Петро Калнишевський та багато інших. Секрет непереможності козацького духу – Дух Православний, який є непорушним фундаментом суті христолюбивого воїна.

Православна Церква для козака є школа молитви: школа через молитву вчить і готує козака до життя, але не замінює і не відміняє саме життя, хоча і дуже сильно на нього впливає. Навчившись молитися, христолюбивий козак безперестанно повинен самостійно здійснювати своє вміння в житті.

Багато думають, що молитися треба по святах, та ще вранці-ввечері, перед їжею і після їжі; але не знають, що молитва може бути незгасаючою, вічно спочиваючою в глибині людської істоти козака…

Щоб повірити в Бога, треба перебувати в досвіді Божественного. Треба постійно перебувати в Його променях, навчитися впізнавати їх, радіти їм і молитися в них, тобто горіти і співати в них серцем.

Той з козаків, хто придбав здатність впізнавати ці промені і загорятися від них, той і легкою та швидкою упевненістю відрізнить усіляку спокусу, відвернеться від неправди.

Козакові як людині дана можливість молитися кожним подихом своїм, зором і слухом, мовчанням і  розумом, хоробрістю воїна на бранному полі, на ріллі і в лісі, на троні і в в’язниці – кожною сльозою прозріння і покаяння, кожним діянням і всім терпінням своїм…Про молитву православного козака

Жива молитва є завжди духо-серцева імпровізація, навіть і тоді коли «уста» (зовнішньо-тілесні або внутрішньо-всезвучні) вимовляють одну і ту ж звичну молитву «Господи, Иисусе Христе Сине Божий, помилуй мя грешного».

Козак не має ні підстави, ні права просити у Бога допомоги у справах злоби, ненависті і вульгарності. У Бога можна просити допомоги тільки в справах правди, совісті і любові.

Коли козак служить Божій справі, прославлянню імені Його, то йому світять Його промені, тільки тоді він може молитися з тою відвагою, про який говорить апостол Іоанн.
 И вот какое дерзновение мы имеем к Нему, что, когда просим чего по воле Его, Он слушает нас.(1Ин.5:14.)  А когда мы знаем, что Он слушает нас во всем, чего бы мы ни просили, — знаем и то, что получаем просимое от Него.(1Ин.5:15.)

Бог чує наші молитви, якщо тільки вони узгоджуються з Його святою Волею (ср. Ин 16:24; Евр 4:16), – «якщо ми просимо у Бога згідного з волею Його, то Він слухає нас … А хто просить противного волі Вчителя, той не буде і почутий » (блаж. Феофіл.).
В силу цієї християнської надії відбувається те, що проситься у Бога, очікуване від Нього, є для віруючого християнина як би здійсненим. Така суть християнської молитви взагалі.

 підготував АНТОН ВОЛОШИН

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук