Про козацьку шаблюку

Про козацьку шаблюкуУ пізньому Середньовіччі Східної Європи меч як різновид холодної двосічної зброї був заміщений шаблею. Показово, що в козацькі часи (ХV-ХVIIІ ст.) шабля перебрала на себе не тільки специфічні військові функції меча, але і його стародавню сакральну символіку.

Ланцюг давньої традиції культу меча та бойового пояса на теренах України не обривався ані в часі, ані в просторі, хоча поступово дещо трансформував свою форму (меч-шабля), акценти (у більш пізні часи зменшується сакральне навантаження атрибутики бойового пояса), проте не зміст (культ холодної наступальної зброї воїна-вершника зберігався).

Що ж до ставлення українських козаків до шаблі, воно подібне до ставлення германських, слов’янських воїнів, європейського лицарства до меча.
Вершник

Як зазначав Дмитро Яворницький, шабля асоціювалася з настільки необхідною зброєю для козака, що в козацьких піснях вона пестливо метафоризується «шаблею-сестрицею, ненькою-рідненькою, дружиною-панночкою»:
Ой, панночко наша шаблюка!
З бусурманом зустрівалась, не раз, не два цілувалась.шаблюка

Ставлення козаків до шаблі як до жінки вкрай архаїчне і успадковане від пращурів, що, як зазначалося вище, пов’язано з традиціями первісних чоловічих військових громад, куди жінкам доступ був заборонений. Ця тенденція тією чи іншою мірою відбилася на становленні комітатів – ранньолицарських середньовічних дружин, у західноєвропейських лицарсько-чернечих орденах і в специфічному устрої Запорозького козацького братства.

Українськими козаками зазвичай обожнювалось виснажливе похідне життя і роль у ньому власної шаблі – незамінної подруги:
Вечеря нам буде – по два сухарі,
А постіль буде – шовкова трава,
А дівчина буде – шабля гострая.

вершник

Д.Яворницький стверджував, що, як істинний лицар, запорожець надавав перевагу шаблі перед будь-якою іншою зброєю, особливо рушницею, облагороджуючи її характеристикою «чесної зброї». Як «чесну зброю» її слід було застосовувати проти чесних воїнів, а проти такого бусурманського народу, як татари, і потрібно діяти «не шаблями, а нагаями».

нагая

Впродовж Визвольної війни середини XVII ст. козацька шабля здобуває в Україні прерогативи належності до шляхетно-лицарського козацького стану, набираючи символіки перемоги над ворогом, гаранта козацької державності. Так, І.Виговський говорив іноземному послу: “як московський цар у своїй землі цар, так і гетьман Б.Хмельницький у своєму краю князь або король, бо він свій край шаблею здобув і з ярма визволив.”Гетьманська шабля

У XVIII ст. шабля була поширена серед козацтва, а особливо серед старшини.

Як повідомляє А.Скальковський, запорожці полюбляли під час великих церковних урочистостей, а надто в день Водохреща, Пасхи, Богоявлення, Покрови, збиратися з усіх куренів, найближчих паланок та зимівників, верхи й пішки, при всьому озброєнні, в найкоштовніших своїх шатах біля Січової Церкви, щоб послухати святкову Божественну Літургію. Впродовж таких релігійних свят і освячувалася козацька зброя, в тому числі й шабля, на боротьбу з ворогом.

Це було неспростовним доказом того, що запорожці вважали себе Христовим воїнством та захисниками християнської православної віри.

 

шабля

А — Руків’я

1 — голівка
2 — держак
3 — перехрестя — з’єднані з хрестовиною ромбовидні пластинки для захисту від бічного ковзання ворожого клинка
4 — хрестовина — перетинка для захисту кисті до котрої може додаватись ланцюг або металева бічна ґарда для захисту пальців
5 — лезо — загострена сторона
6 — обух — незагострена ввігнута сторона
7 — плаз (діл) — для зменшення ваги
8 — ребро — для збільшеня міцності
9 — молоток (елмань) — для підсилення ударної сили
10 — перо

В — Клинок
С — Застава — верхня частина леза від руків’я до пр. 1/3 довжини леза
D — Міць — середня частина леза
E — Штих — гостре закінчення лезасабля

 

підготував Сергій Пономарьов

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук