Про козацький гопак

13

«Гоп-гоп-гоп…» Образ міцних хлопців у традиційному українському строї, що танцюють під народну музику. Це ви й сподіваєтесь побачити, говорячи про гопак. Навіть більшість українців упевнені, що це не більше ніж танок. Проте його історія набагато складніша. Справжня цінність гопака була втрачена на багато сторіч і відновлена лише недавно.

Спочатку гопак був видом бойового мистецтва, який практикували українські козаки, – щось на зразок капуейро з Бразилії. З часом істинне значення гопака було втрачене. Аби вижити, йому довелось перетворитися у танець. Чому? Відповідь на це питання можна знайти в українській історії. До 1991 року країна не була по-справжньому незалежною. Усі її могутні сусіди, а особливо російська імперія та радянська влада, робили все у своїх силах, щоб стерти з пам’яті народу будь-які залишки українського духу. У цьому контексті, вперше названий у XV сторіччі українським бойовим мистецтвом, до кінця ХІХ сторіччя гопак стає лише традиційним українським танцем. Тепер здається, що українці наново відкривають для себе це мистецтво.

gopak

Гопак: Перезавантаження

У 1980 році Володимир Пилат, український майстер карате, першим відкрив для себе різноманіття рухів цього народного танцю. Він помітив, що багато з них включали бойову техніку. Удар ногою у стрибку, підсікання, удари кулаком і нижні удари були найочевиднішими. Для Володимира Пилата відродження «бойового гопака» почалось у рідному селі на Західній Україні. Ще з дитинства, коли майстри, що навчали дітей бойових мистецтв, традиційно займали у селі поважне становище. Вони не могли виконувати іншу роботу, крім підготовки української молоді до захисту краю. Глибше дослідження вказало на те, що таке становище було характерне для всієї української держави. Це таємне вміння поширювалось від батька до сина великою територією. Та системи у різнобої вмінь і навиків не було. Тому ніхто не усвідомлював їхнього дійсного значення. Витоки гопака стали очевидними лише завдяки дослідженням Володимира Пилата: поза сумнівом, вони є спадщиною козаків.koz2a

Забуте мистецтво

XV по XVІІІ сторіччя козаки жили у безпосередній близькості з численними ворогами. Польща на заході, російська імперія на півночі і татари на півдні. Усі вони мріяли про включення території незалежних українських козаків до складу власної країни. Єдиним шляхом зберегти вірування та культуру козаків була постійна бойова готовність. Щоб виховати справжнього воїна, треба було готувати його з наймолодшого віку. Дедалі більше українських істориків схиляються до думки Володимира Пилата, що бойовий гопак був головним елементом освітянської традиції. Це мистецтво призначалось лише для чоловіків. Традиційно жінкам не дозволялось навчатися гопаку. Його технічна сторона настільки ж багата, як у карате або дзюдо. Але постійне гноблення не давало йому вижити як бойовому мистецтву. Знищення Січі Катериною ІІ у 1775 році стало кінцем славної козацької історії загалом і кінцем бойової традиції зокрема. За ці сторіччя українці перетворили свої знання у новий вид мистецтва. Бойовий гопак став звичайним танцем.

Великі перспективи для новомодного заняття

Сьогодні гопак як бойове мистецтво здобуває велику популярність не лише серед молоді, а й серед людей середнього віку. Зображення козаків-воїнів проникли у шоу-бізнес – український гурт «Тартак» використав їх у відеокліпі до пісні «Наше літо». Бойовий гопак поширений в Україні і навіть у деяких областях Росії та Бєларусі. Його елементи також використовуються прихильниками Спаса, відгалуження філософії українських бойових мистецтв. «На уроках ми використовуємо бойовий гопак для розвитку і підготовки дітей», – каже керівник школи бойового мистецтва «Спас» у Дніпропетровську Геннадій Поляков. «Ми впевнені, що Спас і бойовий гопак поширяться у світі. Закордоном живе багато українців. Це мистецтво дає нашим співвітчизникам можливість відчути зв’язок з батьківщиною».

автор Михайло Іванов

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук