Про козацький чуб та чуприну

ЧубЦікавий джура і козак бували
Тихенько розмовляють в холодку.

„Ви, батьку, ще не розказали,
Навіщо оселедець козаку?”
„Потрібна річ! Наприклад, доведеться
Переплисти лиман, або Дніпро:
Якраз на голові до оселедця
Прив’язуємо ми своє добро.
Перепливем – дивуються татари.
Адже ми щойно вийшли із води,
А в нас сухі сорочка й шаровари.
Тікають з переляку хто куди!”
                               (автор Петро Ребро)

Зачіска чуприна – відома нашому народу ще з 16 тисячоліття до нашої ери.

У Канівському районі Черкаської області, на березі ріки Рось, українські археологи знайшли найдавніше у світі зображення козака з чуприною, вирізьблене на кістці мамонта. Вік зображення 20 тисяч років. В Арійських племена, що жили в той час на території навколо Дніпра, а згодом переселились у бік Індії, ця зачіска була ознакою військової касти – кшатріїв. Вважається що чуприна символізувала сонячний промінь, знак сонця. Крім того, чуприна, яка формою нагадує шлик на козацькій шапці свідчила про зневагу кшатрія до смерті. Адже через чуприну безсмертна душа його підніметься до сонця.

Сліди поширення чуприни у світі помітні по мірі розселень арійських племен з Наддніпрянщини.

Типову козацьку зачіску з чуприною (оселедцем) і вусами можемо побачити на рельєфі у гробниці єгипетського фараона Хорембеха (14 ст. до н.е.), де вона належить полоненому мітанійському арію.Фрезка

Шведський історик Йоган Гербіній у описі давнього світу згадує борисфенітів-косоносців (жителів басейну Борисфена-Дніпра).

Чуприна з’являється навіть у Китаї (шляхом перенесення бойових мистецтв аріями спершу до Ірану (саки), потім до Індії, звідки мудрець Боддхітхарма переніс їх до Китаю).

Історики твердять що, Руси Київської Руси–України IX-XI ст. голили бороди і голови. Дотримуючись княжої військової традиції, запорожці, так само як і військо Святослава, голили голову і бороду, залишаючи вуса і чуб.

Питалися козака: „Що то за причина
Що в вас гола голова, а зверху чуприна?”

„А причина то така: Як на війні згину –
Мене ангел понесе
В небо за чуприну.
(уривок з вірша Чуприна Степана Руданського написаний 08.02.1859)

Але не всім і на Запорізькій Січі дозволялося носити чуприну, котра була своєрідною відзнакою лицарського стану. Причому варто зауважити, що чуприну (оселедець) просто так не можна було собі вистригти. Тільки після посвяти у козаки (після першого бою, першого морського походу та складних іспитів) дозволялося воїнові голити голову, залишаючи чуприну. Чуприни заборонялося носити джурам, селянам-втікачам, недосвідченим воякам, брехунам, боягузам, злодіям, ошуканцям. Позбавити чуприни козака вважалося найбільшою ганьбою. Про надзвичайно високий статус цієї зачіски у запорожців свідчить і суворо регламентований спосіб носіння чуприни, закрученої саме за ліве вухо.

„Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди,— пояснював колишній запорожець Антін Головатий великому князеві Костянтину Павловичу, — шаблю, шпагу, ордени та ін. носять зліва, то й чуприну, як знак завзятого і відважного козака, слід також носити зліва”.

козацький чуб

Один із переказів Нижньої Наддніпрянщини, записаний Дмитром Яворницьким, розповідає про козаків-запорожців:
«Запорожці зодягались добре, ходили браво, чепурно. Вони, бачте, голови брили: обриє голову та ще й милом намаже, щоб добре волосся росло. Зоставляли одну тільки чуприну, довгу таку, з аршин, мабуть. Та гарну та кучеряву!; Замота за вухо разів два та й повісить, так вона й висить аж до самого плеча. А інший як візьме та вранці як розпустить, так вона зробиться, як хвіст у вівці. То все на вихвалку».

Чуприну носили запорізькі козаки і ті люди, котрі, так чи сяк, мали зносини з ними, як от чумаки і ті селяни, що жили близько до Запорожжя. В Гетьманщині ж, мабуть, носили тільки ті козаки, що якийсь час жили в Січі і вернулись назад.

Деяка старшина, як от писарі в Січі носили чуб.
“Чуба мій батько носив до самої смерти, а як голили чуприну, бачив за молодих літ і мені оповідав”.

Чуб та чуприна – то дві різні зачіски. Відомий фрацузький письменник Проспер Меріме був прийнятий на Січі в козацьке лицарство, мав чуба, гордо носив цю зачіску у Франції і називав її левержет.Василь Тропінін

Чуб підстригався так: над лобом на висках і на потилиці волосся голилося чи стриглося при тілі, і тільки серед голови залишалося на долоню широке, кругле пасмо довгого волосся. Те волосся розчісували на всі боки і підстригали кругом — вище над лобом, а нижче на потилиці. Таким чином голені місця прикривалися чубом і здавалося, що голова вся у волоссі; тільки коли чуб закочувався вітром, то голий череп відкривався, і від того обличчя людини робилося дико-величним і войовничим.

Всю голову поголити, над лобом залишити кругле пасмо волосся шириною у три пальці. Волосся з часом відросте в довгу косу, яку можна, зачесавши на лівий бік замотати за ліве вухо. Поки чуприна не дуже довга її зачісують на лівий бік спускають на вухо а кінець її вільно спускається до плеча. Часом трохи коротшу чуприну випускали на перед, на чоло, особливо тоді, коли одягали шапку. Чуприна заплетена в косу надавала козаку-лицарю войовничого вигляду але в ній була і неповторна краса.

підготував СЕРГІЙ ПОНОМАРЬОВ

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук