«Посилати русинів, схильних до благочестя, на Афон » Роль Святої Гори в історії культури і духовності України

АфонАфон та його спадщина упродовж багатьох століть відігравали винятково важливу роль у розвитку вітчизняної духовності й культури як в епоху Київської Русі, так і за часів національно-визвольної боротьби українського народу в XVII ст. та в пізніші часи, вплинувши на самобутність і неповторність національних релігійних традицій в Україні. Особливо важливим було становлення під впливом Афону Києво-Печерського монастиря, який був найславетнішим осередком чернецтва, духовності, книжності, культури і просвіти по всій Русі-Україні.

Перша відома письмова згадка про києворуське чернецтво на Афоні датована 1016 р. Під цією датою в одному зі святогорських документів, які зберігаються в бібліотеці Великої Лаври на Афоні, зафіксовано підписи ігуменів усіх монастирів Святої Гори. Серед них такий напис: «Герасим — чернець, милістю Божою, пресвітер та ігумен монастиря русів. Власноручний підпис».

Із житійних списків відомо, що 1013 р. преп. Антоній Печерський вперше повертається до Києва зі Святої Гори Афон, де кілька років трудився в духовних подвигах і науці. Побувши трохи в Києві, він знову повернувся на Афон, звідки вдруге приїздить до Києва 1017 р. Таким чином, ми бачимо, що родоначальник давньоруського чернецтва і засновник Києво-Печерського монастиря разом з іншими співвітчизниками вперше починають подвизатися на Святій Горі до 1013 р. Саме вони й утворили 1016 р. братію першого давньоруського монастиря Афону, ігуменом якого був щойно згаданий Герасим.Антоний Печерский

За переказами, цим першим давньоруським монастирем на Афоні була обитель Успіння Богородиці (Панагія Ксирургу, або «Древоділ»). Нині це спільножительний скит, який належить Афонському Свято-Пантелеймонівському монастирю.

Після спустошення Київської Русі монголо-татарськими ордами зв’язки з Афоном хоч і ослабли, але остаточно ніколи не припинялися. Так, у XIV — XV стст. видатним афонітом, котрий здійснив вагомий внесок у розвиток української духовності і культури, був митрополит Київський св. Кипріан (Цамблак), роки життя: 1375 — 1406. Киприан_(митрополит_Киевский)За його митрополитства на Русь привозить з Афону багато книг, здійснюють переклади богослужебної літератури тощо. Таким чином, на Русі розпочинається період «ісихастського відродження», яке суттєво позначилося на формуванні самобутньої та глибоко духовної культури Русі-України. Іншим видатним подвижником-ісихастом, котрий здійснив вагомий внесок у розвиток вітчизняної духовності, культури і писемності, був також учень старців Афону — митрополит Григорій (Цамблак, + 1452), який залишив після себе понад три десятки цінних літературно-богословських творів.

Важливу роль Афон та його подвижники відіграли в духовно-культурному відродженні в Україні в XVII ст. Під їхнім впливом в Україні пишуться нові полемічні твори, відкриваються школи (Острозька й Києво-Братська), засновуються братства, друкуються книги, здійснюється воцерковлення запорізького козацтва і залучення його до боротьби за релігійне і національне звільнення українського народу.

Найвидатнішим з українських афонітів того часу був старець Іоанн Вишенський, а також однодумні з ним Іов Княгиницький, блаженний Кіпріан, Ісаакій Борискевич, св. Іов Залізо (Почаївський), Афанасій Межигірський, Іоасаф Густинський, Ісайя Копинський, Іосиф Коріятович-Курцевич і багато інших.

Тісні духовно-культурні зв’язки з Афоном у цей час підтримували Києво-Печерський, Києво-Братський, Межигірський, Трахтемирівський, Самарський, Манявський, Почаївський, Густинський, Мгарський, Святогорський, Мотронинський, Краснокутський і багато інших монастирів. Вплив Афону на духовно-культурне відродження в Україні був такий значний, що на Київському помісному соборі 1621 р. у спеціальній постанові, відомій під назвою «Совітування про благочестя», пропонувалося «посилати русинів, схильних до благочестя, на Афон, як до школи духовної».

Українське козацтво також підтримувало тісні зв’язки з Афоном, запрошувало звідти досвідчених наставників і старців, робило щедрі пожертвування на монастирі Афону, здійснювало паломництва на Афон, а нерідко чимало козаків і самі приймали на Афоні чернечі постриги й подвизалися в монастирях Афону.

Не зникла ця традиція і після розгрому російськими військами Запорізької Січі 1775 р. Так козаки із Задунайської Січі й із Кубані за старою козацькою традицією продовжували опікуватись монастирями Афону, а особливо українським козацьким Свято-Іллінським скитом (останні ченці-українці в цьому афонському козацькому скиті перебували до 1992 року, коли замість українців до нього заселилися греки і з того часу він став грецьким монастирем). Ильинский скитЯк писав ще в середині ХХ ст. про цей козацький скит на Афоні Іван Огієнко: «Це справді український закуток на Афоні, ніби чудом перенесений сюди з України». Заснований він був вихідцем із сім’ї українських козацьких священиків святим Паїсієм Величковським (1722 — 1794), котрий на Святій Горі заснував власну ісихастську школу, яка отримала назву «паїсіанство» та якій належала честь нового відродження й поширення афонського ісихазму і старчества в Україні, Молдавії, Румунії, Білорусі та Росії в ХІХ ст.Паисий Величковский

Як ще один осередок українського чернецтва козаки заснували на Афоні Чорно-Вирський скит Різдва Богородиці, що діяв у XVIII — XIX стст. при Афонському Зографському монастирі.

У ХІХ — ХХ стст. в Одесі діяли подвір’я афонських обителей: Свято-Пантелеймонівського монастиря, Іллінського та Андріївського скитів. Саме через Одесу тисячі паломників з усієї Російської імперії вирушали у паломництво на Святий Афон. Так само через Одесу здійснювався зв’язок українських і російських ченців Афону з Батьківщиною.

Варто відзначити, що до 1913 р. на Афоні налічувалось понад 2500 ченців з України, тоді як греків — 3900, болгар — 340, румунів — 288, сербів — 120 і грузинів — 53. Лише в одному Іллінському скиту налічувалося до 500 ченців. Значна кількість вихідців з України подвизалася в руському Свято-Пантелеймонівському монастирі й численних келіях Афону. Проте після трагічних подій 1917 — 1920 рр. зв’язки України з Афоном були втрачені, афонські подвір’я в Одесі «націоналізовані» радянською владою, а будь-які натяки на роль Афону у становленні духовності й культури України старанно нищилися радянською атеїстичною пропагандою.

Разом із тим вплив Святої Гори Афон, її традицій та її послідовників на духовно-культурні процеси в історії Русі-України відігравали дуже важливе значення. А сама афонська спадщина, безперечно, — одна з важливих складових української національної духовної культури і традиції, хоч про неї й небагато згадується нині.

2016 року минає тисяча років від першої писемної згадки про існування й діяльність на Святій Горі Афон (Греція) першого давньоруського монастиря, через який здійснювалися духовні та культурні взаємозв’язки між Київською Руссю та осередком православного чернецтва й духовності на Афоні. Попри всі труднощі, які нині переживає Україна, ця річниця заслуговує на те, щоби бути відзначеною на загальнонаціональному рівні.
Адже справжнє відродження країни можливе лише через навернення до власної духовної спадщини та першоджерел, де Свята Гора Афон завжди займала одне з чільних місць.Флаг Афона

Сергій ШУМИЛО, директор Міжнародного інституту афонської спадщини в Україні

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук