Люлька миру в руках Богдана Хмельницького

x_f2dd0441
До початку визвольної війни 1648 року під проводом Богдана Хмельницького «обчеська люлька миру» міцно увійшла в козацький побут. І якщо справа зовсім заходило в глухий кут, гетьман наказував дістати люльку. Про це залишилися свідоцтва як українців, так і представників Західної Європи.

На початку 1657 року посольство від шведського короля прибуло в гетьманську столицю Чигирин. Пастор Гильдебрандт, що  був на тій аудієнції, розповідає, що хоча розмова і відбувався на зрозумілій для всіх латині, сторони ніяк не могли домовиться. Почався обід, на якому були присутні Богдан Хмельницький з дружиною Анною, посли і козацька старшина. Після обіду гетьман спочатку без ентузіазму побринькав на лютні, а потім відклав її зі словами: «Хлопці, а де ж люлька? (Klopci, a deiz lulka?) »

Шведам в той час ще був невідомий сенс викурювання обчеської люльки миру і вони не приєдналися до ритуалу, який об’єднував народи по обидві сторони Атлантики. Ті переговори завершилися для обох сторін невдало. А може послів шведського короля Карла Густава занадто спантеличила вимога Хмельницького визнати його владу «на всю стару Русь, де грецька віра існувала і мова ще існує, аж по Віслу», і вони відмовилися палити з таким ненаситним новим володарем Русі.

Куди більш поступливим було посольство польського короля Яна Казимира восени 1948 року. Як свідчить літописець Григорія Граб’янки, посольство до Хмельницького очолив київський воєвода Адам Кисіль, оскільки він був однією з Хмельницьким православної віри і добре його знав:

«І як не старався Кисіль, як не працював своїми медовими вустами, однак гетьман нехтуючи його велеречивість, не раз обривав його, наказував помовчати і тільки поважаючи своє старе знайомство з ним, запросив всіх послів до себе на обід і, порішив посміятися з пихи панської, забрався в дороге вбрання і піднімав позолочену чару зі звичайною горілкою на честь послів польських і на честь дружини своєї Чаплінської, родом польки, (що теж була багато вбрана і, мов п’яна, саме розтирала в черепку тютюн для Хмельницького). Посли, бачачи таке ставлення до себе, поступилися лінією до річки Горинь і, відклавши підписання мирного договору на весну, вирішили втікати від жорстокості гетьмана».

Побоялося закурити з Хмельницьким і польське посольство, очевидно побоюючись все тих же вимог відступити за Віслу. А козаки вкотре переконалися в чудодійну силу свого тютюну.

Особливу любов до люльки і тютюнового зілля січовиків відзначають всі сучасники та історики Запорізького Коша. Ось, наприклад, як це описує Яворницький:

«У вільний від походів час запорізькі козаки любили, лежачи на животах, побалагуріть, послухати розповіді інших, тримаючи при цьому в зубах коротенькі люлечку, так звані «носогрійкі» або люльки-бурунькі, і попихкуючи з них димком. Люлька для козака перша справа: запорожець принесе на Великдень паску з церкви, поставить її на стіл, а сам мерщій за трубку: «А, ну-ка, синку, берiться за люльки, нехай паска постоє, а поросята кат не візьме», — жартівливо говорять про запорізьких козаків їхні нащадки. Люлька для запорожця — рідна сестра, люба подруга його: він як сів на коня, одразу ж запалив люльку та так верст шість, а то й більше все смалить і смалить і з рота її не випускає…»

підготував Антон Волошин

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук