Лаврін Капуста очільник козацької розвідки Богдана Хмельницького

Розвідка

У багатьох дослідженнях періоду національно-визвольної війни українського народу 1648 –1654 років зазначається, що у цей час козацька розвідка Богдана Хмельницького була однією з найефективніших у тогочасній Європі.
У той же час документальних свідчень функціонування в Україні у зазначений період окремого розвідувального відомства не виявлено. Натомість у хроніці часів козаччини є письмові згадки про розвідувальну діяльність, що сприяла втіленню стратегічних планів, та ієрархію осіб, які брали участь в організації цієї справи. У цій ієрархії особливе місце посідає гадяцький полковник Лаврін Капуста.

Про дату народження та молоді роки майбутнього очільника козацької розвідки достовірної інформації немає, як і про обставини його призначення на цю відповідальну утаємничену посаду. Зрештою, правильніше слід говорити не про призначення на посаду, а про довіру гетьмана виконувати при ньому особливі функції. У одному з досліджень зазначається, що Лаврін Капуста став “очима і вухами” Богдана Хмельницького, прийшовши на зміну Максиму Кривоносу. Той нібито якось зауважив, що йому ліпше шаблею в бою махати і полком командувати, ніж займатися розбиранням перехоплених листів, перевіркою різноманітних відомостей і чуток, засиланням у стан супротивника надійних гінців. При цьому порекомендував на своє місце сотника Лавріна Капусту, який “з молодих та ранніх”, “знає стільки мов, скільки й сам Богдан”, “бував з гетьманом ще у Франції”. Мабуть, малася на увазі участь козаків на прохання французького короля у битві під Дюнкерком.

Відомо, що у 40-х роках XVII століття Лаврін Капуста перебував у Запорозькій Січі, у квітні 1648 року брав участь у повстанні реєстрових козаків у Кам’яному Затоні, разом з якими приєднався до української армії під проводом Богдана Хмельницького. Пізніше був учасником Жовтоводської, Корсунської та Пилявецької битв. У листопаді 1648 року він за наказом гетьмана здійснив на чолі окремого корпусу похід на Городок і Перемишль. Є неодноразові згадування про нього як гадяцького полковника. А в лютому 1649 року Б. Хмельницький призначив його суботівським городовим отаманом. Саме так зазначається в історичних документах. Це свідчило про особливу довіру. У Суботові знаходився родовий маєток гетьмана. І хоч ні за розмірами, ні за кількістю жителів цей хутір до статусу міста аж ніяк не дотягував, і тут цілком вистачило б і сотника, Б. Хмельницький все ж робить полковника Л. Капусту городовим отаманом, підносячи тим самим його вагу серед свого оточення.

Завдяки такому наближенню до себе відданого і перевіреного в екстремальних ситуаціях козацького полковника Богдан Хмельницький зміг неодноразово убезпечитися від неодноразових підступних намірів ворогів отруїти або вбити його. Справа в тому, що Лаврін Капуста одночасно займався як розвідувальною, так і контррозвідувальною роботою. Перебуваючи у Суботові, він перший звернув увагу на підозрілу поведінку дружини Б.Хмельницького Мотрони, а згодом отримав і докази тому. У перехоплених листах, які за дорученням польських магнатів писав їй Чаплинський, давалася вказівка отруїти чоловіка, за це призначалася велика винагорода. Мотрона була заарештована і після допитів зізналася у зраді.

Завдяки добре налагодженій своєрідній службі внутрішньої безпеки у травні 1649 року вдалося запобігти замаху на гетьмана, організованого польським шпигуном Яковом Смяровським. Поляки, дізнавшись що в оточенні гетьмана є незадоволені, завербували цього православного шляхтича, який був колишнім підстаростою Черкаським. Знаючи про це, поляки доручили йому організувати вбивство Хмельницького. Він отримав 50 бланків-привілеїв на шляхетство, куди потрібно було лишень вписати прізвища, і зумів підкупити чотирьох козацьких старшин. Але спроба завербувати п’ятого стала фатальною: змову викрили, під час обшуку у Смяровського знайшли оті бланки-привілеї, і прямо на старшинській раді йому винесли смертний вирок. Пізніше, у 1650 та 1652 роках, козацькій контррозвідці вдалося розкрити кілька спроб підготовки убивства керівника Української держави, у 1653 році – зірвати таємні антигетьманські інтриги окремих старшин, у листопаді цього ж року – підготовку змови полковника М. Федоровича проти Б. Хмельницького.развед

І все ж основними завданнями для Л. Капусти були організація і проведення розвідувальної діяльності. Кожен крок узгоджувався безпосередньо з Богданом Хмельницьким, який, за свідченням джерел, здійснював загальне керівництво розвідкою і лише до нього надходила вся найважливіша інформація військового чи політичного змісту. Напевно у складі Генеральної канцелярії працювали особи, причетні до розвідувальної служби, однак вони підлягали не генеральному писарю, а гетьманові. У найважливіших випадках він сам приймав розвідників, інструктував їх перед відправкою у стан супротивника і потім вислуховував від них звіти. Але, звісно ж, він не міг сам всього охопити, тому вирішення багатьох таємних справ покладав на таких близьких помічників, як Лаврін Капуста.

Не виключено, що саме за участю Л. Капусти з кінця 1650 до літа 1651 року була проведена одна з наймасштабніших у тогочасній Європі розвідувальних операцій з направлення у Польщу й Галичину близько двох тисяч осіб із завданням збирати відомості різноманітного характеру, проведення диверсійних актів та підготовки повстань. Характерно, що їхня діяльність носила не стихійний характер, а спрямовувалася на місцях резидентами. Добувати відомості військового характеру були зобов’язані полкові й навіть сотенні структури державної влади. Чимало бійців тогочасного таємного фронту за своїм соціальним статусом належали до шляхти, обіймали офіцерські посади, що давало їм змогу добувати особливо цінну інформацію. Основне ж ядро розвідувальної системи складали козаки, саме вони мали змогу збирати політичну інформацію під час місій до Польщі, Литви, Московії, Швеції, Османської імперії, Кримського ханства. Важливу роль в залаштункових справах відігравали православні священики та ченці. Серед розвідників були й представники незаможних верств населення: утікачі, жебраки, вуличні артисти.

Б. Хмельницький застосовував силу лише тоді, коли вже хитрість виявляла безсилля. Так, у вересні 1648 року, коли 100-тисячне українське військо стояло під Пилявцями (неподалік нинішнього Старокостянтинова), гетьман провів ефективну дезінформаційну операцію. Про участь у її розробці Лавріна Капусти даних немає, хоч він тоді вже перебував у оточенні Б.Хмельницького і брав активну участь у битві. У той час козаки очікували підходу союзників – татарського загону – і бойових дій проти поляків, яких було понад 140 тисяч, не розпочинали. Прийшло ж усього 4 тисячі кримчаків. Після певних роздумів Хмельницький підіслав до шляхтичів священика із завданням “правдиво” розповісти, що прибуло 40-тисячне татарське військо. У результаті в польському стані почали панікувати, а коли розпочалася битва, ворог не втримався й кинувся тікати. У порожньому таборі шляхти козаки заволоділи багатими трофеями – усією артилерією та військовим обозом.

Іншого разу, під час взяття Бердичева у 1652 році, козаки також вдалися до хитрості. Тоді польський гарнізон у складі близько 7 тисяч жовнірів сховався за мурами добре укріпленої монастирської фортеці. До того ж поляки мали перевагу в артилерії: 56 гармат проти 12 у козаків і 8 тисяч війська. У цій ситуації було вирішено на штурм не йти, а послати до міста свого роду розвідника-диверсанта зі спеціальним завданням. Нібито цю операцію розробляв сам Лаврін Капуста. Він відшукав одного з козаків зі знанням польської мови, який втратив вухо у давньому бою. Йому роздряпали рану до крові, перев’язали, перевдягнули в мундир польського мушкетера та інсценували нібито його втечу з полону. Поляки відчинили браму і впустили втікача, який згодом досить “правдоподібно” розповів про своє перебування у полоні, про катування і про те, як йому вдалося приспати пильність охоронців і вирватися на волю. На доказ він постійно бідкався за своїм відрізаним вухом і поривався помститися кривдникам. Поляки йому повірили. Скориставшись цим, козак в одну з ночей відчинив ворота і впустив у фортецю військо Б. Хмельницького, яке за кілька годин захопило місто.

Майже схожа ситуація була і під час облоги Житомира. Тоді в добре укріпленій фортеці, яка височіла на Замковій горі, засіло більше тисячі піших і кінних поляків. Лаврін Капуста запропонував Б. Хмельницькому авантюрну, на перший погляд, ідею: викрасти з фортеці польського воєводу і в обмін на обіцянку зберегти йому життя змусити поляків здатися. Вночі за мури пробралися троє відчайдухів і почали полювання на воєводу. Однак це була непроста затія, і її реалізувати не вдалося. Зате козаки змогли обеззброїти варту біля брами і відчинити її, чим одразу скористалися козацькі загони, що чатували поряд наготові. У результаті фортецю вдалося взяти практично без втрат.

Богдан Хмельницький умів помічати й цінувати обдарованих полковників у своєму оточенні і вміло їх використовувати в інтересах Української держави. Коли він зрозумів, що Лаврін Капуста на своєму посту досяг неабияких здобутків, став масштабно мислити, добре розбиратися в заплутаних хитросплетіннях міжнародної політики і при цьому давати слушні поради, вміти аргументовано переконувати інших на козацьких радах, він вирішив спробувати його використати в дещо іншій сфері таємної дипломатії. У 1654 році гетьман, розуміючи, що самотужки Україні важко протистояти зазіханням Польщі і Кримського ханства на свої території, все більше звертає погляд на Московське царство як можливого союзника у справі захисту православних християн. Він прагне переконати московський уряд у необхідності спільних дій, якнайшвидшому перекиненні своїх полків на терени козацької України, щоб рішучими зусиллями не допустити об’єднання кримської та польської армій.

разведка

На чолі одного з посольств він посилає до Москви Лавріна Капусту, який у травні 1653 року брав участь у Земському соборі, а 4 жовтня того ж року мав зустріч з царем Олексієм Михайловичем. У листі від гетьмана, який озвучив козацький посланець, зазначалося, що “…король с войсками своими на Украину идет. И они, не хотя монастырей и церквей Божиих и християн в мучительство выдать, бьют челом, чтоб государь его пожаловал, войска свои вскоре послать к ним велел”.

З цього часу Б. Хмельницькому чи не вперше за роки національно-визвольної війни доводиться ґрунтовно зайнятися організацією збору військово-політичної інформації про Кримське ханство уже як потенційного противника України. Оскільки протягом квітня-червня 1654 року не вдалося запобігти укладенню польсько-кримського союзу, спрямованого проти Української держави, гетьман, з одного боку, посилює розвідувальну діяльність стосовно Криму, з іншого – все ж намагається дипломатичним шляхом вплинути на розвиток ситуації. Упродовж 1655 – 1657 років Лаврін Капуста на чолі українського посольства кілька разів виїздив до Туреччини, де зустрічався з султаном та іншими сановними особами, намагаючись схилити їх до прийнятної для української сторони позиції на міжнародній арені.

Коли у липні 1657 року помер Богдан Хмельницький, Лаврін Капуста в умовах суворої конспірації здійснив ще одну, чи не останню в своєму житті таємну операцію. На наступний день після похорону він забрав тіло з Іллінської церкви у Суботові, де воно за останньою волею небіжчика було поховане поруч із сином Тимошем, і перепоховав у печері у горі біля Чигирина, щоб навіть над мертвим козацьким отаманом ніхто не зміг поглумитися. Принаймні, так ідеться у одній з легенд, бо до сьогоднішнього дня точне місце поховання Б. Хмельницького невідоме, як і не знайдено його прах.

Сам Лаврін Капуста ще раніше, у середині травня 1657 року, нібито тяжко захворів під час перебування у Стамбулі. Можливо, хвороба була дійсно серйозною і згодом призвела до смерті. Та документальних свідчень про це не збереглося. Лише в деяких джерелах, де наводиться його біографія, зазначається: “рік народження невідомий, дата смерті – після травня 1657 року”.

Скрипник О. Розвідники, народжені в Україні. – К.: Ярославів Вал, 2011. – С. 35 – 41.

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук