Канівський Козацький Полк (історична географія)

Герб канівського козацького полку

Мета цієї унікальної історичної статті подати матеріали про деякі населенні пункти Канівського полку.

Нащадки слуг Канівського замку Севруків, Ждановичів, Товстих, Якововичів стали до лав козацтва: Матей Севрук – слуга замку Канівського (1564 [1, с.140]), Севрученко Михайло – козак полкової сотні Чигиринського полку (1649), Севрученко Грицько – козак Ніжинської сотні (1649), Севрук Гришко – козак Овруцької сотні Київського полку (1649), Севрук Лука – козак сотні Паволоцької Білоцерківського полку (1649); Товсті Федір – слуга замку Канівського (1564 [1, с.140] – 1585 [1, с.243]), Іван – козак сотні Стародуба Канівського полку (1649); Ждановичі Леон – слуга замку Канівського (1564 [1, с.140]), Степан – козак сотні Волинцова Канівського полку (1649), Ісай – козак сотні Терехтемирівскої Канівського полку (1649); Севастяновичі Микита – слуга замку Канівського (1564 [1, с.140]), Мартин – козак сотні Волинцеві Канівського полку (1649); Кіндрат Панкович – слуга замку Канівського (1564), полковим осавулом був Юхим Панченко, з цієї родини відомі Юсько, який козакував у сотні Михайлівській у 1649 р., Семен Панченко – у сотні Канівській Стародуба; Якововичі Михайло – слуга замку Канівського (1564 [1, с.140]), Степан – козак сотні Гуниної Канівського полку (1649).

Бабичі. 1616 р. за це село вели суперечку канівські міщани і київський земський писар Федір Проскура [2, с.309]. В інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з семи посполитами і шести підсусідками, у цій волості млин в три кола. В 1622 р. у селах Бабичі і Ржавці підданих 10, інші – козаки. 1646 р. княгиня Катаржина з Леснева третя дружина князя Стефана Четвертинського, підкоморна брацлавська здійснила запис до луцьких земських книг князю Яремі Вишневецькому. Слуцькі, луцькі і канівські маєтності її першого чоловіка старости луцького Ієроніма Харленського передані йому від Федора Сущанського-Проскури у вічність Городише і селище Товарів над р. Рось: містечко Межиріч осаджене, селище Таганча і грунт при ньому таганицький на якому містечко Вороб’ївка осаджене, а при ньому два городища: Повітов і Кізяків над р. Росава. Крім того с. Бабичі подарувала Вишневецькому [3, арк.87]. Згідно королівського привілею 20 липня 1661 р. млин бабичський з селами Бабичі і Молчиці в старостві Канівському передано за проханням місцевого козацького полковника-шляхтича у володіння Канівського богородицького монастиря.

Беркозівка село в 5-ти верстах від Таганчі , на безіменному струмку, серед гір покритим лісом [4, с.434]. В інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з одним посполитим і двома підсусідками. 15 квітня 1659 р. староста корсунський, воєвода познанський Ян Лещинський отримав привілей на це село [5, с.781]. Гетьман Ю. Хмельницький 22 грудня 1660 р. надав універсал Канівському монастиреві Пресвятої Богородиці на два млина: один Колачинський, називаемий Черетянка, а другий Біркозовський на річці Росаві стоячі. 30 грудня 1670 р. королівським привілеєм був наданий млин у Беркозівці шляхтичам-козакам Тичиненку та Івану Дем’яненку. Тичини Іван і Семен зафіксовані серед покозачених шляхтичів Овруцької сотні Білоцерківського полку (1649). Мабуть, з Овручини вони з’явились на Канівщині, де уже 1638 р. Гнат Тичина став сотенним отаманом у Канівському полку, за реєстром 1649 р. у полковому товаристві канівському. Ничипір Тичина, Костянтин і Матвій Дем’яненки були козаками Юхимової сотні Канівського полку (1649). Це засвідчує, що с. Беркозівка входила до складу Юхимової сотні.

Бобриця – в інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з трьома посполитами і двома підсусідками, а також млин при Бобриці в одне коло і на Бучаку в одне коло. Гетьман Павло Тетеря у 1663 році ствердив попередні володіння з сільцем Бобрицею що на Дніпрі., яке і пізніше (1670 р.) належало Канівському богородицькому монастирю [6, с.58]. 1768 р. місцевий священник (с. Бобрище Іван Козловський) перейшов з унії в православ’я, за що був побитий канівським губернатором Новицьким [7, арк.1].

Богородична слобода. Гетьман І. Виговський у 1658 р. дозволив архімандритові
кобринському, ігуменові канівському Іові Зайончковському заселяти людьми слободу Богородичну, що знаходилась поруч. 23 грудня гетьман Ю. Хмельницький універсалом затвердив монастирю ярмарки в Слобідці Богородичній на день Різдва Пресвятої Богородиці та на день св. Миколая.

Бубнів – село до Канівського замку. Балакирі володіли Стрельськом і Селищем у
Мозирському повіті, які обміняли у Гаштольда на Вельчу під Любечем. Федір Балакир був писарем земським і поборцею (1576). Тримали також Бубнів (1552 [2, с.99]), 1578 р. підтверджений родині Балакирів. Мабуть, син Федора Яна Балакир, де в укріпленому містечку Бубнів в 1629 р. мав 8  димів [2, с.367]. За даними на 1618 р. містечко належало Федору Богушу [8, s.293], 1628 і 1631 рр.– Яну Балакиру, який сплачував подимне з 8 димів [2, с.368; 9, s.71]. У “Книге большому чертежу” (1627) – “город Дубков, на Московской стороне Днепра” [10, с.108]; на картах Боплана – укріплене містечко. 1636 р. староста переяславський Лукаш Жолкевський позивав Самуеля Сокора про заволодіння добрами 1/3 частини м. Бубнів, сс. Сушками і Прохоровим від старости канівського осаджених і у володіння Яна Балакиря надане [3, арк.63]. 1636 р. позов від Кароля Корецького до старости канівського Станіслава Конецпольського про показ прав на Мліїв і Бубнів [3, арк.50].1638р. Бубнівка призначена на утримання відкритого в Переяславі єзуїтського колегіуму [11, s.430].
1654 р. на чолі 11 міщан стояв війт, козацтво ж сотні складали сотник, 8 отаманів, 1 хорунжий, 384 козаки [12, с.543]. За свідченням Евлія Челебі (1657) “фортеця Бубново – це невелика дерев’яна паланка, огороджена частоколом. Вона розташована на березі Дніпра і перебуває під владою польського короля. У ній 500 будинків і дві церкви” [13, с.80]. 12 серпня 1660 р., за проханням Юрія Хмельницького та ігумена Канівського монастиря Іова Зайончковського цар Олексій Михайлович подарував Канівському Успенському монастиреві містечко Бубнів [14, с.18-19]. Бубнів – “по свидетельству старожилов … з давних времен войсковіе свободніе, к диспозиціи гетманской надлежат и под виденіем сотников Бубновских обретаются и люде тамошніе посполитіе употребляются на общенародних повинностях в подводах и в датках на компанейци месячного”
[15, с.25].

Бурнелівщина. Боярин Потапович Федір Григорович у 1566 р. отримав привілей на
Бурнелевщину в Канівській волості, яка раніше перейшла до його померлого кревного Івана Григоровича від Миколи Блажка.

Бучак. Добра Київського повіті згадані 20 червня 1645 р. у декреті між Кшиштофом Радецьким і підстаростою корсунським Презейським, слугою Станіслава Конецпольського про наслання підданих на добра Бучак [3, арк.17зв.]. Королівський привілей 15 жовтня 1660 р. про “заховання” прав на державу Бучак у Канівському старостві королівського полковника Габріела Войниловича.

Воронне, (Вороново) село Київського повіту, Канівського староства. Спочатку тримав
зем’янин Мизя. 1552 р. належало до Канівського замку, власник князь Андрій Тимофійович Капуста, за донькою Мизі як віно (це його перший шлюб) [2, с.98], там було 15 сімей. Сам князь Андрій був старостою овруцьким і каштеляном брацлавським, крім того вдруге одружився з Ганною Шимківною, що віддаляло його особисто від цього села. З часом перейшло до Халецьких і в гродській книзі київській 26 лютого 1612 р. зафіксований запис від Йозефа-Яна Халецького своїй дружині Єві Хузаковні на заставу Ржищева, Ходорова, Гуляки, Воронова за 15 000 злотих [3, арк.6зв.] і того ж дня здійснили взаємний доживотний запис у випадку смерті чоловіка передати
кошти “кревним”.
Глинча в інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з семи посполитами і семи підсусідками.

Голяки. 26 лютого 1612 р. запис від Йозефа-Яна Халецького своїй дружині Єві Хузаковні на заставу Ржищева, Ходорова, Гуляки, Воронова за 15 000 злотих [3, арк.6зв.] і того ж дня здійснили взаємний доживотний запис у випадку смерті чоловіка передати кошти “кревним”.

Григорівка село Київського повіту, до Канівського замку. Вислуга боярина Григорія від князя Олелька Володимировича. Його сини Івашко і Петро Григоровичі розподілили пополам, передали свої частки синам Кузьмі Івашкевичу та Івану Петровичу. По жіночій лінії перейшло зем’янину Богушу Морозу (1552 [2, с.98]). 1616 р. як власне земське державця Федора Проскури, писаря земського київського. 1643 р. Федір Проскура позивав Івана Луцкевича про починення кривд підданим коли тримав с. Григорівку [3, арк.214]. 1645 р. Проскура записав це село Голубу [3, арк.272]. Полковник канівський Юрій Голуб отримав вічистим правом добра Григорівку у тракті (ключі) Канівському від Федора і Юрія Проскур (1646 [3, арк.133]).

Доманчиць – 30 грудня 1663 р. в Острі був виданий королівський привілей на села Хлончу, Доманчиць і Клупуч у воєводстві Київському, старостві Канівському, яким закріплялися права на ці села шляхтичу Яну Чижовському.

Дударці село до Канева [2, с.311]. На землях Халецьких за люстрацією 1616 р. [2, с.311]
ґвалтовно осаджене міщанами канівськими. В інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначен як село з двома посполитами і п’ятьма підсусідками.
Іржищ Сорока Іван – слуга замку Канівського (1564 [1, с.140])
Борис, Сороченко – козак сотні Іржищівскої Канівського полку (1649)
Васько, Сороченко – козак сотні Іржищівскої Канівського полку (1649)
Грицько, Сороченко – козак сотні Іржищівскої Канівського полку (1649)
Семен Сороченко – козак сотні Іржищівскої Канівського полку (1649)

Керебердеї в інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з шести посполитами і трьома підсусідками, там же млин в одне коло. В Каневі поминався рід Тараса з Керебердеїв, боярина канівського [16, арк.7]. Вірогідно від Керебердеїв походить назва населено пункту Калеберда [17, с.108].

Клепачі в інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з двома посполитами і чотири підсусідками. 30 грудня 1663 р. королівським привілеєм закріплення права на село шляхтичу Яну Чижевському.

Колтягаєв на р. Росі з озером Звершнім до замку Канівського. Отримав як вислугу від Сигізмунда І Остап Дашкевич, за його заповітом отримав Київський Микольсько-Пустинний монастир, підтверджене грамотою 30 червня 1536 р. 1552 р. тут 6 сімей, які півроку проживали в замку [2, с.310]. Києво-Пустинний монастир володів з людьми, озерами, пасіками, бобровими і рибними ловами (1570) За люстрацією 1616 р. село було за монастирем.

Кононча Кононівщизна, село Київський повіт Канівського староства на лівому березі р. Рось в двох верстах нище Межиріччя. Існувало 1510 р. Староста житомирський, князь Богуш Федорович Корецький (1552 [2, с.99]) тримав з пасіками бортними, орною землею, пасіками, озерами, ріками,  лісами, дубровами, рибними і бобровими ловами, луками. За люстрацією 1616 р. село належало Київському Микольсько-пустинному монастирю за заповітом князя Корецького [2, с.99] (тримали ще за люстрацією 1570 р. [2, с.310]). 1629 р. належало йому ж з 1 огородником [2, с.362]. 1645 р. Лукреція Драбович Андрієва Замаська подала зиск на жида Януса про ґвалтовний наїзд на млин її в с. Михайлові з челяддю і грабунок збіжжя, на жида кононецького орендара про вилучення мита на греблі кононецькій [3, арк.18зв.]. Кононча належала до Михайлівської сотні. В 1654 р. в ній присягу прийняли війт, 33 міщани, а також 40 козаків [12, с.543]. В ХІХ ст. “в селении находится древнее замковище в роде огромной могилы” [4, с.498-499].

Курильчиці. Згідно інвентаря 1622 р. Канівського староства зазначено як село з трьома
посполитами і двома підсусідками, інші – козаки.

Лазарщиця 20 липня 1661 р. королівським привілеєм добра Лазарщиця в старостві
Канівському уродженим Степану i Андрію Держановським.

Леплява 12 липня 1578 р. Лепленські Богуш і Іван отримали королівське підтвердження на маєтності Лепляну, Радаєвщичну, Врековщичну в Київському повіті [5, с.326]. Леплява в інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з трьома посполитами і трьома підсусідками, там же млин в одне коло. 1643 р. скарга від Леплянського на ксенза Єльця про 15 000 злотих і на заставу даних с. Леплян [3, арк.194зв.]. Леплянський притягувався в 1646 р. ксензом Єльцом про недотримання контракту про село Стара Леплява [5, с.707]. 1646 р. двір у Лепляві під Каневом Каспра Жабокрицького [3, арк.105].

Литвинець в інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з одним посполитим і одним підсусідком.

Лука селище за Євстафієм Дашкевичем як вітчизна і материзна, вислужене за Олександра і Сигізмунда. Спало на єдину сестру Євстафія Милохну, яка від другого шлюбу мала доньку Богдана заміжню за Іваном Волчковичем Олізаром, її ж донька Богдана Іванівна стала дружиною князя Ружинського.

Македонець. В інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село Македонці і
Процьки з шести посполитами і семи підсусідками. 20 липня 1661 р. королівський привілей на добра Ржавець, Македонівка, Лазарчиці шляхтичам Степану i Андрію Держановським.

Малудовче Канівського староства село до Канева [2, с.311]. На землях Халецьких за
люстрацією 1616 р. [2, с.311] ґвалтовно осаджене міщанами канівськими.

Маслів Став – Лащ-Тучапські Михайло і Микола – на їх грунти у м. Маслів Став Корсунського староства напав підстароста Блонський (1646 [3, арк.89]), володіли м. Маслів Став, Колесичі, Букрин Великий і Малий, Зарубинці, Підходня Велика і Мала, м. Сквира Канівського староства [3, арк.92] Містечко 1646 р. староста канівський Микола Лащич-Тучапський позивав за заволодіння ним Михайла Лащича [3, арк.92]. Козаковичі Васько – слуга замку Канівського (1564 [1, с.140]), Іван Степанович – слуга замку Канівського (1564 [1, с.140]), Козаченко Семен – козак Маслівської сотні Канівського полку (1649), центр сотні (1649). Привілей 27 березня 1663 р. добра Маслівка в старостві Канівському шляхтичу, писарю полковому канівському Євстафію Полоницькому доживотним правом. Священик с. Маслівка Канівського староства Ничипір Терешкович (? – ран. 1778 [18, арк.1]).

Михайлівка, містечко – 1645 р. три маніфеста князя Вишневецького до Мартина Свідерського про наслання на містечко Михайлів над р. Удай [3, арк.361зв.]. Центр козацької сотні. 1654 р. тут був 1 війт, в якомусь селі отаман і 56 міщан. Козацтво ж сотні, що тут виникла мало сотника, 3 отаманів, 1 хорунжого, 106 козаків [12, с.543]. Сучасне село Канівського району.

Пекарі – на усті р. Рось. Є згадка про Яська Пекареня (1552). Пекарів Боярин Семашко –
можливо, одна і та ж особа з Боярином Іван Іванович – полковником канівським (?-1638), а потім сотником канівським (1638 – ?) надав Канівському монастирю млини два, мучний та ступний, у котрих розмір повинен іти їм отцям і борошника тримать їм свого; однак замкову повинність отправлять повинні, млин, поле і сіножать називаємі Пекарськими, дані від козака і полковника Семашка, по правам тримати мають.
Підсінне Велике і Мале до канівського замку терехтемирівської волості Служки тримали (1552 [2, с.98]). 12 жовтня 1641 р. підтвердження права через Самійла Лаща Тучапського, стражника коронного, старости овруцького і канівського, правом ленним., на сина свого Михайла. 1646 р. Микола Лащ-Тучапський позивав за заволодіння ним Михайла Лаща [3, арк.92]. Підсінне належало до Терехтемирівської сотні. У Іллінській церкві священиком був Іван Кармановський (1745) [19, с.616].

Піє Канівського староства село до Канева [2, с.311]. На землях Халецьких за люстрацією 1616 р. [2, с.311] ґвалтовно осаджене міщанами канівськими. Піє у 1622 р. мало 10 підданих, а інші – козаки. Сучасне Пії (Миронівський район).

Полстин (Ржавець), городище Київський повіт, село на правому боці р. Росаві 1455 р. князь Олелько Володимирович надав городище Олехну Сохновичу. Дістався його доньці Орині, заміжній за Проскурою Сущанським [20, s.593]. 1616 р. за нього вели суперечку міщани канівські і київський земський писар Федір Проскура [2, с.309]. Належало до Канівського староства (1616). 1708 р. священиком був Пилип Прокопович, висвячений ще 1703 р. Варлаамом Ясинським [4, с.435].

Прохорівка – село, Київський повіт, Прохорово (Прохорівка) за Дніпром в інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з двома посполитами і трьома підсусідками. Було надане (раніше 1636 р.) старостою переяславським і миргородським Лукашем Жолкевським Переяславському єзуїтському колегіуму “на вечние времена” [21, с.175].

Процьки Канівського староства – село до Канева [2, с.311]. На землях Халецьких за
люстрацією 1616 р. [2, с.311] ґвалтовно осаджене міщанами канівськими.

Ратки Мітченко Василь – козак сотні канівської Кулаги (1649), сотник канівський (? – 1659 [22, с.179] – ?), нобілітований при Виговському, отримавши млини в Каневі і с. Ратки [23, s.304].  Наказний обозний полковий (1664-1665). Денис – козак сотні канівської Кулаги (1649). Артюх – козак сотні канівської Кулаги (1649).

Решотки – за Дніпром в інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село без
замкових посполитих, а міщани мали свої хутори. У козацькому володінні містечко Канівського полку з 100 козаків в 1649 р. [24, с.500]. Радлінський Адам тримав у Канівському ключі с. Решотки (1646 [3, арк.89]), 1646 р. його позивав коронний хорунжий за насилання людей на містечка Хоцьки і Комарівку у Переяславському старостві [3, арк.90зв.]. Отримав привілей на с. Решотки в тракті Канівському і добра Хоцьки і Комаровка в повіті Переяславському. Адам у 1646 р. позивав Станіслава Борецького за напад на його с. Решотки в ключі Канівському і розігнав підданих [3, арк.89]. 1646 р. 1646 р. Олександр Конецпольський позивав у с. Решотки Адама Радлінського про вчинення справедливості з с. Коцкова і Комаровки за грабунок [3, арк.104зв.]. Решотки (Решотка)
Леплявської сотні.

Ржавець. В інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з п’яти посполитами і п’яти підсусідками. У 1663 р. тут млином володів Канівський богородицький монастир [6, с.58].

Романівка – в Канівському старостві [3, арк.373]. Перед Хмельниччиною був польський
кляштор чи монастир, в якому за повір’ям, було 30 ченців. Знищений під час бойових дій.

Россохате – село до Канева [2, с.311]. На землях Халецьких за люстрацією 1616 р. [2, с.311] ґвалтовно осаджене міщанами канівськими. Россохи село 2 дими, 2 городники КПЛ (1629 [2, с.391])

Рудка. Королівський привілей 12 червня 1659 р. уродженому Василеві Мітченку, сотнику
канівському, с. Рудки з млином кричевським у воєводстві київському правом ленним. 23 червня 1660 р. королівський привілей на села Рудка, Бойхила i Ринки по смерті уродженого Борисовi уродженому Пеському i Гориєвському товаришу корогви воєводи київського.

Синявка 1646 р. Софія Ласковська позивала підстаросту білоцерківського Сигизмунда з
Войтовець Чорного про при тримання банітів в Білій Церкві і Синявці [3, арк.97зв.].

Совін – на р. Росі Канівського староства в 3 милях від замку – Семен Романович відписав по небіжчику брату своєму Київському Пустинно-Микільському монастиреві. 1552 р. за ним рахувалося 9 сімей, які весь час проводили в замку. За люстрацією 1616 р. згідно тестаменту Семена Романовича належало Київському Микольсько-Пустинного монастря. 1646 р. Києво-Микольський монастир позивав Ольшевського – державця сахновського в старостві Корсунському про наслання з с. Сахновки на добра і грунти с. Совин монастирські [3, арк.92зв.]

Соркланов – в милі від замку, вислуга Євстафія Дашкевича при Сигізмунді І, яку він 1510 р. відписав Київському Пустинно-Микольському монастирю, який тому і належав (1552 [2, с.100]).

Степанчинці – в інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з двома
посполитами. Сучасне село Канівського району.  Стояц Васько – слуга замку Канівського (1564 [1, с.140]).  Іван Степанович – слуга замку Канівського (1564 [1, с.140]).  Козаченко Матвій – козак Стояцької сотні Канівського полку (1649).  Крат – козак Стояцької сотні Канівського полку (1649).  Козаченко Павло– козак Стояцької сотні Канівського полку (1649).  Черневські: Кирик Миколайович – слуга замку Канівського (1564 [1, с.140]);  Черневський Семко – козак Стояцької сотні (1649).

Студенець– канівський війт Ілляш Стороженко в першій половині ХVІІ ст подарував канівському монастирю свій хутір Студенець неподалік м. Канева, підтверджений князем Яремою Вишневецьким 3 жовтня 1646 року.

Таганча – селище Київський повіт – татарське слово, яке означає трикутник [4, с.432]. Лежить у глибокій продовгуватій долині з усіх боків оточеної досить високими горами, покритими лісом.  Належало до канівського замку і тримав Гнат Шумаков, 1451 р. князь Олелько Володимирович надав боярину Григорію [25, с.173]. Його син и Івашко і Петро Григоровичі передали своїм синам Кузьмі Івашкевичу і Івану Петровичу. Петро Григорович помер і між його сином Іваном і братом Івашком розпочалася судова тяганина за спадок. Таганча відійшов Івану Петровичу, які переходили його сину, онуку Богдана, правнукам Єська, Григорію та Івану, які ним володіли ще 1572 р. 2 квітня 1572 р. король підтвердив землянам київським Григорію, Івану і Яську Потаповичам попередні листи князя Олександра Володимировича київського, великого князя київського і короля Жигимонта [5, с.247]. 1612 р. Клещовський позивав про збіглих підданих з добр Клещова до добр Карпилівка, які лежать під с. Таганча [3, арк.6]. 1619 р. баніція від Проскур на Островських про віддалення прав і привілеїв на добра Товаров, Григоріїв чи Григорівку і на містечко Таганча і на добра у р. Дніпра Григорія Мощеницького до сховання і добра привласними хотів [3, арк.237зв.]. 1643 р. позов в містечко Междуріччя від Гульшовського до Турейського про забрання селітри в байраці, від підданих с. Таганчі і Осетрова про побиття їх і утримання у в’язниці [3, арк.181]. 1643 р. зиск від підданих староства Корсунського с. Таганчі і Галяна на Щасного Турчевського про побиття їх приїзджаючих до с. Воробйовки і до добр і побранії речей їх і їх самих до замку мозирського [3, арк.212зв.]. 1644 р. позов Федора Паскевича державець орендованого м.
Осетрова, Сахновки і с. Таганчі до Корсуня належачих на Андрія Огія-Тишкевича підстарости чи осадчого бірківського про наїзд на грунти таганські і опустошення полів і сіножатей і забор в копах різного збіжжя та інші кривди [3, арк.155зв.]. 1646 р. княгиня Катаржина з Леснева третя дружина Стефана Четвертинського, підкоморна брацлавська здійснила впис до луцьких земських книг князю Яремі Корибуту Вишневецькому [3, арк.87]. 1646 р. жид корсунський, державця осетрівський позивав Федора Пашкевича про оплату боргу за оренду містечок Биркаївки, Осетровки і Таганчі [3, арк.255зв.]. 15 квітня 1659 р. староста корсунський, воєвода познанський Ян Лещинський отримав привілей на це село з присілками [5, с.781] 8 травня 1659 р. королівським привілеєм село Таганча
в Корсунському старостві шляхтичу Ніцевичові доживотним правом після смерті воєводи
сандомирського.

Терехтимирів. До історії трехтемирівського монастиря варто додати, що 26 січня 1665 р.
королівський привілей на ігументво після смерті Стефана Креховецького наданий Сильницькому.  Стефан Максиміліанович Креховецький походив з старої червоноруської родини, яка у Галицькій землі мала родовий маєток Крехів. Його матір’ю була княгиня Ядвіга Козека [26, s.50]. Один із синів 1694 р. став архимандритом слуцьким.

Товарів (Межирічка) – село Київський повіт Канівського староства чи Вороб’ївка за
люстрацією 1616 р. Межиріч між рр. Росавою і Россю, з яких перша впадає в другу за півверсти від нього, в 15 верстах від Канева. Центр Межиріцької волості [20, s.593]. Князь Олелько Володимирович надав боярину Григорію. Його сини Івашко і Петро Григоровичі передали своїм синам Кузьмі Івашкевичу і Івану Петровичу. Петро Григорович помер і між його сином Іваном і братом Івашком розпочалася судова тяганина за спадок. Товарів відійшов Івашку Григоровичу.  Його син Кузма продав Товарів Богдану Глинському і 1552 р. цим селом канівського замку володіла княжна Глинська [2, с.100]. 2 квітня 1572 р. король підтвердив землянам київським Григорію, Івану і Яську Потаповичам попередні листи князя Олександра Володимировича київського, великого князя київського і короля Жигимонта [5, с.247]. 1598 р. це село у володінні Проскур [20, s.593] (очевидно, через шлюб Проскури з якоюсь Потапович). В 1616 р. як державця села згадувався писар земський київський Федір Проскура [2, с.288], а 1629 р в цій маєтності Ф.Проскури було 2 дими і 2 городники [2, с.359]. З 1633 р. маємо декрет, в якому означено, щоб Мартин Длужка Федору Проскурі доплатив гроші за оренду добр його Товарова або Воробйовки [3,арк.27зв.]. 1636 р. той же Федір Проскура позивав потомків Миколая Лисневського, колишнього старости канівського про багаторазове насилання підданих канівських і козаків, через свій проступок на ґрунти дідизні с. Товаров і Воробйову і причинення різних шкод і самовільного посадження слободи [3, арк.80зв.]. Єлизавета Тучевська скаржилася на старосту овруцького Немирича за межеріцькі грунти (1645 [3, арк.363зв.]). 1645 р. возний їздив про голодання поранених підданих межеріцьких Тучевської од с. Бориця і спустошення сл. Коленико [3, арк.363].  Баніція Вигурів від Краковського про наслання на містечко Межиріч [3, арк.128]. 1646 р. Кашевські позивали Вишневецького за вибиття з містечка Межирічки і с. Вороб’їв [3, арк.221]. 1646 р. княгиня Катаржина з Леснева третя дружина Стефана Четвертинського, підкоморна брацлавська
здійснила впис до луцьких земських книг князю Яремі Корибуту Вишневецькому [3, арк.87]. 1654 р.  тут отаман на чолі 35 міщан [12, с.543]. Козаки у 1649 р. було 147 [24, с.119-121], а 1654 р. на чолі з сотником, отаманом, хорунжим, 125 козаками [12, с.543]. Межирічку 12 серпня 1660 р. за проханням Юрія Хмельницького та ігумена Канівського монастиря Іова Зайончковського цар Олексій Михайлович подарував Канівському Успенському монастиреві містечко Межирічка [14,с.18-19]. 8 серпня 1661 р. у Варшаві відновленно втрачений привілее на державу Межирічку в Київському воєводстві по уродженому Самуелю Черніховському даний уродженому Олександру Іздебському, підстолію луковському (з 1658), а потім судді військовому (з 1669) [26, s.283].  Містечко Межирічка 28 травня 1665 р. після смерті Каського шляхтичу Юрію Леплянському
дожиттєвим правом.

Тулинці Канівського староства – село до Канева [2, с.311]. На землях Халецьких залюстрацією 1616 р. [2, с.311] ґвалтовно осаджене міщанами канівськими. в інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з двома посполитими і семи підсусідками.

Туліблє на Дніпрі в 1 версті від замку – селище Київський повіт до канівського замку, 1492р. надане Богдану Глинському. Княжна Владимирова Путивльська (Глинські) (1552) [2, с.99], 6 сімей, які півроку проживали в замку. Потім тримав князь Богуш Корецький.

Хлончич (Хлончи) Канівського староства. 30 грудня 1663 р. королівський привілей про
закріплення права на село шляхтичу Яну Чижовському.

Хмільна [27, с.456] – в інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з п’яти
посполитами і семи підсусідками. 28 липня 1661 р. “інкорпорація” с. Хмільна з млином у місті Каневі згідно рішення сейму полкові Канівському, очевидно перейшло на полкову канцелярію чи,  скоріше, на полковника. В той час полковником був Трушенко Степан.

Ходорів – село Київський повіт Канівського староства в 3 милях від замку – 1536 р. на
прохання господарського дворянина Гридка Олексійовича йому надано селище Ходорово з островом і землею Русинівською. Володів киянин Онкович (1552 [2, с.98]). 1612 р. шляхтич Йозеф-Ян Халецький заставив його своїй дружині Єві Хучиковні [3, арк.6], він же власник за люстрацією 1616 р.

Чаплинці – село до Канева [2, с.311]. На землях Халецьких за люстрацією 1616 р. [4, с.311]
ґвалтовно осаджене міщанами канівськими. В інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з тринадцяти посполитими і шести підсусідками.

Черленків – село Київський повіт до канівського замку, тягнули до Колтегаєва. Остап
Дашкевич, Пустинний монастир (1552 [2, с.99]), міщани сіяли і десятину на монастир давали. 5  лютого 1585 р. королівське підтвердження слугам замку канівського на селище Черленковське на р. Росі [5, с.313]. Воно ж назване Чаркланов селище Канівського староства. За люстрацією 1616 р. згідно заповіту Євстафія Дашкевича належало Київському Микольсько-Пустинному монастирю. 28  квітня 1663 р. Павло Тетеря надав підтверджуючий універсал на володіння млином “на потоци Черленымъ” Семена Петровича [28, с.225].

Чернище – село до Канева [2, с.311]. На землях Халецьких за люстрацією 1616 р. ґвалтовно осаджене міщанами канівськими. В інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село, де мешкали три посполитих і три підсусідки.

Юсків Млинок Канівського староства. Село до Богуслава [2, с.311]. На землях Халецьких за люстрацією 1616 р. ґвалтовно осаджене міщанами богуславськими.

Яриловичі – село Київський повіт до канівського замку, тягнули до Колтегаєва. Через
Євстафія Дашкевича перейшло Київському Микольсько-Пустинному монастирю (1552 [2, с.99]),  міщани сіяли і десятину на монастир давали.

підготував Ю. М. Горбаченко


Джерела
1. Архив Юго-Западной России (далі – АЮЗР). – Ч. VIII. – Т. V.
2. АЮЗР. – Ч. VII. – Т. І.
3. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі – ІР НБУ). – Ф. І. – № 4104.
4. Похилевич Л.И. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. – Біла Церква, 2005.
5. Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель
(Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569-1673. – К., 2002.
6. Мицик Ю. Канів козацький. – Канів, 1998.
7. Центральний державний історичний архів України (м. Київ) (далі – ЦДІАУК). – Ф. 990. – Оп. 1. – Спр. 635.
8. Źródła dziejoвe. – T. ХХІ.
9. Źródła dziejoвe. – T. ХХ.
10. Книга Большому чертежу. – М. – Л., 1950.
11. Słownik geograficzny. – T. 1.
12. АЮЗР. – Т. Х.
13. Челеби Е. Книга путешествий. Земли Молдавии й Украины. – М., 1961. – Вып. 1.
14. АЮЗР. – Ч. І. – Т. ІV.
15. Генеральное следствие о маетностях Переяславского полка 1729-1730 гг. – Харьков, 1896.
16. ІР НБУ. – Ф. 28. – № 762.
17. Описи Київського намісництва 70-80 років ХVIII ст. – К.,1989.
18. ЦДІАУК. – Ф. 990. – Оп. 1. – Спр. 1149.
19. Ведомость о школах и учениках священо-причетнических детях при доме Архирейском Переяславском
обретающихся 1745 г. // Полтавские епархиальные ведомости. – № 18.
20. Źródła dziejoвe. – Т. ХХІІ.
21. Воссоединение Украины с Россией. – М., 1953. – Т. І.
22. Маркевич Н. История Малороссии. – М., 1842. – Т. ІІІ.
23. Volumiна legum Regni Pоloniai et Magni dukatus Lithuanie ab anно 1347 ad annum 1780 / Ed. J. Ohryzko. –
Petersburg, 1859. – Т. IV.
24. Реєстр Війська Запорозького 1649 року. – К., 1995.
25. Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). – К.,
1993.
26. Podzina. Oprazowano przez S.H. Uruskiego. – Warszawa, 1908. – T. V.
27. Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область. – К., 1972.
28. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687). – К. – Львів,
2004.

 

 

 

 

 

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук