Петро Калнишевський. Шлях від кошового отамана до благочестивого старця

KalnyshevskyПетро Іванович Калнишевський був військовим осавулом, потім суддею Війська Запорозького низового.

У 1762 році обраний кошовим отаманом, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий з посади.

У січні 1765 року, всупереч царській волі, старшина знову обрала його кошовим.

За відвагу у російсько-турецькій війні 1768–1774 роках військо Запорозьке отримало подяку від цариці. Кошовий отаман Петро Калнишевський став кавалером найвищого ордену Російської імперії — Андрія Первозванного, йому було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта.

Він відстоював права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшин та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорізьких степах. Відомо, що Петро Калнишевський знаходився у товариських стосунках із князем Потьомкіним. Протягом 1765–1766 рр. кошовий отаман Калнишевський перебував у Петербурзі з делегацією старшин, серед яких був і військовий осавул Пшимич Василь Андрійович (Писмич). Метою поїздки було розмежування запорізьких та слобідських земель, також козаки подали клопотання про повернення запорізьких земель.

Інтригант-фаворит Катерини ІІ – князь Потьомкін, виступив на засіданні уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі 23 квітня 1775 року. 4 червня за схваленим планом 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручника Петра Текелія, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою.

січ

3 серпня 1775 року Катерина II видала маніфест, яким оголосила, «что нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ея уродстве». 6 пунктів довгого маніфесту фактично зводяться до звинувачення запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власності та намаганні створити незалежне управління.

Калнишевський

Разом із старшиною Калнишевського було заарештовано і за пропозицією Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря30 липня 1776 архімандрит Соловецького монастиря Досифей відзвітував про прийняття «державного злочинця».

Соловецький монастир у XVIII ст.  став місцем ув’язнення політичних в’язнів і релігійних дисидентів. А монастирська братія виконувала роль наглядачів і духівників арештантів. Підлеглий Святійшому Синоду, Соловецький чоловічий монастир користувався широкою автономією і мав гарантії невтручання з боку держави. Архімандрит монастиря був повним господарем Соловецького архіпелагу, йому ж підпорядковувалася військова команда, яка забезпечувала охорону ув’язнених. 

ЯворницькийВідомий історик-дослідник Дмитро Яворницький, користуючись документами, віднайденими в Соловецькому монастирі та місцевими наративами, спробував позначити конкретні місця перебування Калнишевського в ув’язненні. Загальний висновок його був таким: «Калнишевский сидел не в остроге и не в яме башни Корожней, где содержались самые тяжкие преступники, а в монастырской келье, того самого дома, где жила и вся братия монастырская, начиная с архимандрита и кончая простыми трудниками» (С. 6-7).  Яворницький окремо наголошує на тому, що останнього кошового не могли тримати в земляних ямах, бодай тому, що, як, наприклад у Корожній башті, ями були замуровані ще в 1742 р. (С. 11). Власне, це підтверджується й даними пізнішого дослідника Г. Г. Фруменкова.

Запорізький отаман відносився до “державних злочинців”, а не до тих, хто вчинив злочин проти релігії і моралі. Більш того, кошового утримували там як знатного в’язня. А це передбачало особливі привілеї. Так, при архімандриті Гарасимі Іонині (1793-1796), був відновлений старовинний монастирський статут, за яким монахам заборонялося мати власність. Всі монахи харчувалися разом в трапезній. Так як ув’язнені вважалися своєрідними послушниками, то статут поширювався і на них. Виняток становили знатні в’язні які могли мати власне майно і навіть харчувалися нарівні з вищим духовенством монастиря.

kalnys

Яворницькому вдалося з’ясувати, що, перебуваючи в ув’язненні, Калнишевський мав цілком пристойне утримання: «я увидел, что Калнишевский содержался много иначе, чем другие арестанты и колодники, сидевшие в Соловецком заключении», отримуючи по 1 карбованцю на день або 365-366 карбованців на рік (С. 10). ,що в 40 разів більше, ніж іншим в’язням. Для прикладу, річне утримання ченця – 9 карбованців, простого в’язня від 10 до 30 карбованців. Це дозволило отаману найняти працівників для ремонту каземату (келії) №15, Головленковской в’язниці, розташованого в Архангельській башті, де спочатку розмістили запорізького в’язня.

Такі суми дозволяли цьому знатному в’язню мати досить значні заощадження і за цей рахунок робити дарунки надзвичайно коштовних речей монастиреві. 

У перебігу 25-річного перебування на соловках кошовий не менше трьох разів міняв своє місце знаходження.

Калнишевського охороняли 4 солдати з офіцером, хоча у інших політв’язнів було по 2 конвоїра. Лише тричі на рік – на Великдень, Різдво і Преображення – його виводили з келії для участі у Богослужінні, для Святого Причастя та для обіду в трапезній.

Петро Калнишевський ще під час перебування кошовим отаманом проявив себе як дуже релігійна людина. Завжди мав при собі грецьких і південноруських ченців, прислухався до настанов духовних отців з Афону та Єрусалиму. Особливо відзначився як ревний будівельник православних храмів і піклувальник Києво-Межигірського монастиря; посилав щедрі подарунки церкві Гробу Господнього в Єрусалимі (потири, дискоси, лжиці, звіздиці – все зі срібла з позолотою).

Про повагу Калнишевського до Соловецької святої обителі свідчать і його багаті подарунки монастирю. У 1794р. він пожертвував Спасо-Преображенському собору срібний напрестольний хрест вагою більше 30 фунтів а наприкінці життя, на честь свого визволення, купив Євангеліє з сріблом та позолотою вагою більше двох пудів і вартістю 2435 карбованців і подарував його монастирю.

Вів він себе смиренно і набожно, чим здобув повагу у чернецтва, і до кінця життя зберіг ясний розум і пам’ять.

Указом нового імператора Олександра Павловича від 2 квітня 1801 року він був помилуваний за загальною амністією й отримав право на вільний вибір місця проживання.

У Соловецькому заточенні його релігійність ще більше посилилася і дала духовні плоди. У відповідь на даровану йому свободу Олександром I в 1801г. кошовий відповідає, що і «тут оною (свободою) насолоджуюся повною мірою». Судячи з усього він досяг ту духовну  свободу, яку прагне досягнути кожен православний християнин.

Петро Калнишевський просив залишити його у святій обителі: «Залишок днів моїх присвятити в служінні Єдиному Богу в цьому блаженному усамітненні, до якого через двадцятип’ятирічний час мого тут перебування звик я абсолютно, в обителі сій чекати зі спокійним духом кінця мого життя».

31 жовтня 1803 р., у мирі з людьми і Богом, почив останній запорізький кошовий отаман. Про особливе шанування братії монастиря Петра Калнишевского свідчить той факт, що його поховали на почесному місці – південному подвір’ї Спасо-Преображенського собору при Успенській церкві, поруч зі знаменитим духовним і політичним діячем періоду Смутного часу преподобним Авраамієм Паліциним і соловецьким архімандритом Феодоритом. А в 1856 р., за указом архімандрита, на могилі Калнишевського встановлена плита з епітафією і містить короткий життєпис отамана.

Надгробие последнего кошевого атамана Запорожской сечи П.Кальнышевского в Соловецком монастыре.
«Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю.»

Ікона Пресвятої покрови Божої матері 18 століття. Внизу в правому кутку зображен останній кошовий отаман Запорозької (Нової Січі) Петро Калнишевський.Ікона Пресвятої Покрови Божої матері 18 століття. Внизу в правому кутку зображен останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський.
козаки

Прохання прославити у лику святих отамана Петра Калнишевського козачі отамани зі своїми духівниками УПЦ, висловили на зустрічі з Запорізьким архієпископом Лукою (Коваленко), яка відбулася 31 серпня в рамках засідання Ради отаманів України.

У свою чергу, архієпископ Запорізький і Мелітопільський Лука, як керівник профільного Синодального відділу, зазначив, що зроблено ще один крок на шляху зміцнення українського козацтва. «Об’єднання стане незворотнім, коли кожен козак усвідомлює важливість у його житті віри православної», – додав владика.

Матеріали з канонізації кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, передано на розгляд Священного Синоду Української православної Церкви.

заседание Комиссии по канонизации святых при Священном Синоде Украинской Православной Церкви.

 

 підготував Василь Здубич

 

використані матеріали Дмитра Яворницького,Алексія Чапліна, директора Інституту суспільних досліджень Владислава Грибовського.
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук