Іван Сірко – захисник Православної віри

Сірко

Будучи в душі й на ділі справжнім християнином, Сірко завжди боронив Православну віру, відстоював волю руської людини; через це він постійно, з особливою заповзятливістю, піклувався про визволення з татарської і турецької неволі якомога більшого числа православних християн.

«Ми почули в твоєму листі,— писав Сірко своєму недругу гетьману Самойловичу,— непотрібне умовляння, щоб ми від підданства нашому християнському монарху не відривалися,— але сього ніколи не станеться… Живучи побіля кочовищ (бусурманських), ми безперестанку б’ємося з неприятелем Хреста святого… За віру Православну себе не шкодуючи і славу безсмертну тим собі заробляючи, ми перси свої кров’ю ворожою обагряємо».

Іншого разу Сірко писав братові Самойловича:
«Бог свідок моєї душі, що я ніколи не ходив на Україну з тим, щоб плюндрувати вітчизну мою; не хвалюсь, істину кажу, що всі мої турботи і старання спрямовані на те, щоб завдати шкоди нашим споконвічним неприятелям, бусурманам, і тепер, на схилі літ, я думаю не лише про військові подвиги, а й про те, щоб до останніх днів моїх стояти проти тих же давніх ворогів наших».

Справи Православної Церкви, її зовнішній лад та внутрішня благочинність хвилювали Сірка навіть у найтривожніші для нього часи. Так, у 1676 році, коли він був заклопотаний і справою про «прихиляння» Дорошенка до російського царя, і суперечками з гетьманом Самойловичем, і листуванням з Москвою, і походами на Крим, і турботами про захист Січі од турків, він усе ж знаходив час і писав у Київ, у Межигірську Спасо-Преображенську обитель листи, в яких просив ігумена монастиря прислати в січову церкву знаючого й гідного уставника і сповіщав про надсилання частини військових прибутків для святої обителі, де благочестиві старці возносили святі молитви про запорожців та відходжували у своїм «шпиталі» поранених козаків .

Перебуваючи усе своє життя на війні, Сірко водночас відзначався великодушністю та рідкісною безкорисливістю і тому ніколи не переслідував слабкого ворога, а у позавоєнний час ніколи не брав здобичі.

На війні отаман був самовіддано хоробрий і дивовижно винахідливий: він умів з десятками козаків розбивати сотні ворогів, а із сотнями молодців перемагати тисячі неприятелів. Ім’я Сірка-ватажка було оточене ореолом непереможності, і тому вороги боялися його більше за вогонь, більше за бурю, більше за пошесть морову.

підготував Сергій Пономарьов
за матеріалами Дмитра Яворницького

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук