Гетьманський Чигиринський Медведівський Миколаївський монастир – вирване серце України

МонастирГетьманський Медведівський Миколаївський монастир в революційні роки перетерпів багато чого, його зруйнували повністю, аж до вивозу фундаменту. Святу оселю варвари зрівняли з землею, в прямому сенсі цього слова.

На місці монастиря залишилося лише чисте поле.

18 січня 2014 козаки Канівсько-Трахтемирівської Січі разом з монахами та монахинями Чигиринського Свято-Троїцького монастиря відслужили історичну літургію у полі, там де колись була Свята Обитель, практично через сто років після його руйнування.

 

Монастир у полі

Данiй iсторичнiй події, безсумнівно необхідно бути в літописах історії відродження духовності України.

літургія

Далі викладено матеріал з унікальної історичної книги Г. Г. Павлуцького «Дерев’яні та кам’яні храми» видання 1905 року

[c. 37] Медведівський Миколаївський монастир Київської губернії Чигиринського повіту лежить на острові серед ріки Тясмин в трьох верстах від містечка Медведівки, між селами: Трушівці та Івківці. Час заснування монастиря невідомо: перша документальна зведення про нього зустрічаємо в 1663 році, коли ігумен цього монастиря, Саватій, супроводжував поcольство Богдана Хмельницького до Москви з метою збору милостині на монастир [Акти південній та західній Росії т. III, стор. 488]. Потім в універсалах гетьманів: Юрія Хмельницького (1661) і Павла Тетері (1663), жалуючих монастиру земельне угіддя, сказано, що монастир цей існує здавна, так що він виник, ймовірно, на початку XVII або навіть наприкінці XVI століття. (1)

Під час «руїни» в 1678 році, після падіння Чигирина, Медведівський монастир розділив долю всієї південної України, – він був розорений татарами; церква втім вціліла і при ній залишалося кілька людей монахів. У 1711 році під час так званого «згону» тобто поголовного переселення всіх мешканців південної Київщини на лівий берег Дніпра, обитель прийшла в досконале запустіння. Відновлення монастиря послідувало в 1731 році, в якому Чигиринський староста, князь Ян Станіслав Яблоновський видав грамоту, якою дозволив відновити монастир «за давньою фундацією то ерекцією». Але у братії не було документів, що визначали цю давню фундацію, так як вони зникли безслідно під час запустіння монастиря; тільки в 1787 році вони отримали зведення, що їх монастирські документи зберігаються в Рихлівському монастирі [Чернігівській губ. Кролевецького повіту], звідки, на їх прохання, і були повернуті два згадані гетьманські універсала; на їх підставі Чигиринські старости, князі: Ян Каєтан і Антоній Яблоновські, в 1737 і 1769 роках підтвердили монастирю право на володіння землями, що належали йому при гетьманах. Потім монастир став збільшувати свої володіння, набуваючи дрібні угіддя в околиці.

Благоденство монастира було порушено в 1768 році під час спалаху в Україні селянського повстання, від будь-якої участі в якому монастир був утриманий ігуменом Виссарионом, чим останній накликав на себе народне обурення; два рази гайдамацькі загони нападали на монастир, грабували його, катували ченців і вихвалялися вбити ігумена. Після заспокоєння краю ігумен розпочав будівництво нової Миколаївської церкви, замість колишньої занедбаної, але не встиг він ще кінчити споруди, як в 1789 році над ним вибухнуло нове лихо; внаслідок безглуздих чуток, що поширилися в шляхетському суспільстві про підготовку нібито селянському повстанні під керівництвом духовенства, від останнього зажадали вторинної присяги на вірність Речі Посполитой; так як ігумен Віссаріон не приніс її [с. 39] в окреслений термін, то він був заарештований і в кайданах перепроваджений в Варшаву; загін польського війська зайняв монастир і пограбував його майно. Разом з тим управителі Чигиринського староства секвеструвати монастирські землі і угіддя і стали використовувати їх на користь економії, віднявши у монастиря його документи. Багато ченців врятувалися втечею в Новоросію. У перебігу 3½ років ігумен нудився в тюрме разом з Переяславським єпископом Віктором Садківська і був звільнений лише після взяття Праги Суворовим в 1792 році.

[с. 40] Наступний потім другий розділ Польщі дав, нарешті, можливість монастиру прийти у незалежне становище. Наприкінці XVIII сторіччя Медведівський монастир перераховувався кілька разів на різні єпархії: в 1786 році він був підпорядкований Переяславським єпископам; в 1793 перерахований до Мінської єпархію, в 1795 в Катеринославську і, нарешті, в 1797 увійшов знову до складу Київської єпархії [Київські єпархіальні відомості 1870, №№ 1 і 2].Медведівський Миколаївський монастир

Від тепер в монастирі знаходяться дві дерев’яні церкви: 1) Миколаївська соборна церква п’ятикупольна (табл. I, 2) по висоті, просторості своїй і легкості архітектури є єдиною в своєму роді, найблискучішою з малоросійських дерев’яних церков. Уже здалеку собор являється у всій своїй величі; важко собі уявити, яку ідею могутності висловлюють своїм німим язиком ці величні дерев’яні куполи, що піднімаються цільної масою до неба на 20-сажнів висоту. Миколаївський собор споруджено замість старої, занедбаної, трикупольної монастирської церкви; закладений він з благословення митрополита Самуїла Миславського 13-го квітня 1785, а закінчено і освячено в 1795 році. План церкви має форму хреста з рівними оторонамі (рис. 29); на хресті п’ять глав або веж, що складаються з цілого ряду восьмигранних зрубів, поставлених один над іншим (рис. 30). План був узятий з Єлисаветградської церкви. Два бокові престоли спочатку передбачалося влаштувати на хорах; але потім вже в 1786 році дозволено влаштувати їх внизу, в ряд з головним, – в ім’я св. Архистратига Михаїла і всіх святих (нині Різдва Пресв. Богородиці); для цієї мети послужили прибудови в кутах хреста зі східного боку, з двосхилими дахами і прямими стелями. Дві інші прибудови в кутах хреста із західного боку служили ризницею та казнохранилищем до 50-х років XIX століття, коли ігумен Іринарх (1858-67) поєднав їх з церквою, вийнявши частина стін. Зсередини видні колоди зрубу цих прибудов. Вціліли в первісному вигляді вікна, що ведуть з прибудов всередину церкви; може бути, зовнішніх вікон в прибудовах спочатку не було, і світло проникало в прибудови через внутрішній вікна. Зі східного боку до вівтарів примикає низька прибудова у вигляді галереї; це – ризниця. Вона належить до пізнішим переробкам собору. У новітній час будівля храму також розширено прибудовою трьох ганочків: західного, північного і південного.монастир2

[с. 41] 2) Церква Богоявлення Господнього була побудована з благословення митрополита Арсенія в 1760-1764 рр. і перебувала спочатку над монастирськими воротами, але в 1819 році замість неї при дзвіниці було збудовано нову церкву генеральшею Ламбовой, з нагоди поховання в монастирі її сина, який помер в 1812 г. [Київські єпархіальні відомості 1870 № 1, стор. 14 та № 2, стор. 45].монастир

 

Понад те в ХVIII столітті існувала в монастирі трапезна церква в ім’я Різдва Пресв. Богородиці, побудована в 1751-1763 рр. з благословення митрополита Тимофія Щербацького; але в даний час окрема церква не існує, – в Миколаївській церкви влаштований вівтар в ім’я Різдва Богородиці [Там же 1870 № 1, стор. 14 та № 2, стор. 45].

В монастирі зберігається портрет Богдана Хмельницького, перенесений сюди за переказами з Суботівській церкви [Київська Старина 1882 т. I, стор. 226].

Опубліковано: Г. Г. Павлуцький. Дерев’яні і кам’яні храми. – К .: 1905 г., с. 37-41. (12) К З

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук