Душа козака

Козаки

Звичайно, козаки не були лицарями на білих конях. Як і всяке військо того часу, вони віддавалися піратству і грабіжкам. При любові до багатств, вони залишалися непідкупними до самого заходу ери козацтва. Історія зберегла яскравий приклад принциповості козаків, який служить нагадуванням, що душа дорожча від золота.

У 1627–1637 рр.. козаки часто здійснювали набіги на турецькі володіння, і султан нічого не міг протиставити їм. Він слав послів, обіцяючи козакам щорічну данину, якщо тільки ті відмовляться від грабежів. Козаки визнали цю пропозицію образою їх козачої честі, на що відповіли новими набігами. Остання надія султана – дар чотирьох золотих каптанів козацьким воєводам. Вони гидливо відкинули дари мовляючи, що їм не потрібні султанські подарунки.

Козаки були послідовні у своїй жорстокості до іновірців та народів з іншими звичаями. Готові мстити за колишні гоніння і приниження, вони самі являли собою приклад незламної волі – в жорстокості до самих себе. Історія практично не знає прикладів козаків-зрадників. Потрапивши у полон, вони, не виказавши таємниць, вмирали смертю мучеників. Яскравим прикладом служить отаман Запорізької Січі Дмитро Вишневецький. Коли він потрапивши у полон, султан наказав підвісити свого найлютішого ворога на гаку над прірвою за ребро. Він не відрікся від Христа і продовжував проклинати Магомета до тих пір, поки не сконав. Легенда свідчить, що турки вирізали і з’їли його серце, сподіваючись отримати хоробрість козацького отамана.

Козаки вірили, що порушивши обіцянку, вони неодмінно поплатяться своєю душею в після смерті.

Козацький похорон мало чим відрізнялися від інших. Тіло померлого несли на кладовище на ношах. Труна чоловіка покривалася чорним або червоним покривалом і білим – труну жінки.

підготував Михайло Твердохліб

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук