Археологічні розвідки біля підніжжя Чернечої Гори у Каневі

Чернеча ГораНа запрошення Шевченківського національного заповідника (м. Канів) співробітниками Черкаської обласної археологічної інспекції проводилися історико-археологічне дослідження біля підніжжя Чернечої (Тарасової) гори в урочищі Монастирок у м. Каневі.

Мета досліджень – потреба у локалізації місця розташування Покровського монастиря і його церкви, оскільки навколо місця відновлення Покровського храму точаться суперечки вже десятки років.

Покровський монастир був спадкоємцем відомого Канівського Успенського чоловічого монастиря. Останній заходився у м. Каневі біля Успенського (Георгієвського) собору ХІІ ст. Заснований монастир у другій половині XVІ ст. У 1558 р. В обителі був похований відомий козацький ватажок Іван Підкова, а у 1583 р. постригся у ченці Яків Шах, що згодом теж знайшов тут спочинок. Митрополит Іосиф Нелюбович-Тукальський у 1663 р. перепоховав у монастирі померлого у м. Корсуні митрополита Діонісія Балабана, а 25 березня 1669 р. висвятив у диякони майбутнього відомого церковного діяча Св. Димитрія Ростовського. Деякий час у цьому монастирі перебував Юрій Хмельницький. Останнім настоятелем став архімандрит-Преподобномученик Макарій Канівський, що був знищений татарами разом з монастирем та собором 4 вересня 1678 р. В цей рік було знищено більшість монастирів Наддніпрянщини.

Як правило для відродження обителей ченці обирали нові місця, а старі залишились до сьогодні під відповідними топонімічними назвами: «Старий Монастир» чи «Старе Монастирище», на якому проблемним є локалізація місця знаходження культових та господарчих споруд XVІІ ст. Особливістю Канівського Успенського монастиря є зворотній стан речей, оскільки точно невідоме розташування «Нового Монастиря».

Обитель було відновлено «… в лесу над Днепром в 5-ти верстах от города, на том самом месте, которое и ныне называется Монастырком …», – пише Л. Похилевич. Перша документальна згадка про монастир на новому місці від 1 січня 1702 р. іменує його ще Успенським, але надалі він називається лише Покровським. Імовірно, вже у 1711 р. знову знищений татарською навалою. Відновлено монастир у 1750-х роках. У 1760-1768 рр. перебував під владою греко-католиків Радомишльської єпархії, а згодом, внаслідок Коліївщини, перейшов у православ’я. У квітні 1776 р. обитель остаточно захоплена уніатами. Покровська церква перенесена в Канів і поставлена поруч з напівзруйнованим Успенським собором як шкільна церква училища базиліанів. Це добре проілюстрував Ж.-А. Мюнц у своїй роботі 1781 р. Покровський храм знесено у 1820 р. Пізніше територія монастиря використовувалась у сільськогосподарських цілях, залишаючись церковними володіннями, завдяки чому напевне зберігся топонім.

СоборГеоргіївська (Успенська) церква в Каневі та перенесена базиліанами з-під Чернечої гори (Монастирка) в кін. XVIII ст. козацька дерев`яна церква Покрови Пресвятої Богородиці (праворуч). Акварель Ж.-А. Мюнца 1781 рокуЦерковь Покрова
 Дерев`яна козацька церква Покрови Пресвятої Богородиці XVIII ст. Фрагмент акварелі Ж.-А. Мюнца 1781 року

Вищезгаданий опис Л. Похилевича та топоніми вказують на місцевість, розташовану на південній околиці м. Канева в ур. Монастирок (там і однойменна вулиця). Урочище являє собою вузький, довгий (більше 500 м) мис, похилий у бік Дніпра та обмежений з двох боків глибокими ярами: на заході Очеретяний яр, над яким здіймається Пилипенкова гора, а на сході яр, де протікає струмок Меланчин Потік, що під Чернечою (Тарасовою) горою. Більшість площі зайнята приватними садибами та кладовищем, південна частина належить до Канівського природного заповідника.

Під час попередніх археологічних розвідок, що проводились на території пам’ятки на початку 90-х років ХХ ст. експедицією сектору рятівних археологічних досліджень Черкаського обласного краєзнавчого музею, на присадибних ділянках було виявлено уламки цегли, кераміки, фрагменти кахлів доби пізнього середньовіччя. За розповідями тутешніх жителів, при ритті котлованів зустрічаються кладки з місцевого піщанику на вапняному розчині. Слід зазначити, що куток «Монастирок» у ХІХ – першій половині ХХ ст. був густо заселений гончарями. Про це свідчать численні уламками кераміки, якими подекуди щільно наповнений верхній шар ґрунту.Монастирок                                                               Листівка початку ХХ ст. із зображенням Монастирка

2007 р. у нижній частині урочища Монастирок було встановлено пам`ятник козацькому ватажку XVI ст. Івану Підкові, який після страти у Львові був похований у Канівському монастирі. Але вибір місця здається зовсім недоречним, адже у XVI-XVII ст. монастир знаходився на старому місці – у центрі Канева біля Успенського (Георгіївського) собору. Отже пам`ятник Івану Підкові доречніше було встановлювати саме на тому місці.Підкова                                                               Пам`ятник Івану Підкові в урочищі Монастирок

З метою обстеження території урочища, у різних його місцях було закладено сім археологічних шурфів.

У одному з шурфів на західному схилі Чернечої гори виявлено цікаву палентологічну знахідку. Це камінь осадочної породи (оргіліт, дрібнозернистий пісковик) розміром 15 х 7 см з відбитком мушлі розміром 5 х 5 см. Мушля судячи з негативу мала віялоподібну форму, раковина з чітко вираженими тонкими радіальними ребрами. Відноситься вона до класу двостулкових, ряд нерівномускульних, сімейство Pectinidae sp. Такі мушлі були характерні для верхнього крейдяного періоду (бл. 75-70 млн. років тому). Це був час, коли більша частина регіону була дном великого моря. Лише у наступному третичному періоді в результаті тектонічних процесів це дно піднялося, і таким чином утворилися Канівські гори. камень                   Камінь з відбитком викопної мушлі Pectinidae sp. (1) та реконструйований вигляд мушлі (2)

У трьох шурфах на межі існуючого цвинтаря та приватного домоволодіння виявлено археологічні знахідки. Найдавніший матеріал представлений кількома десятками фрагментів ліпної кераміки, один з яких відносяться до трипільської культури (IV-III тис. до н.е.), а решта – до доби пізньої бронзи (2-а пол. ІІ тис. до н.е.). Добою пізньої бронзи, очевидно, датується кам’яний  виріб – уламок обробленої кам’яної плитки розміром 8,5 х 7,5 см, товщиною 2 см. Матеріал – дрібнокристалічна порода рожевого кольору з білими розводами. Обидві грані і заокруглений край старанно заполіровані, на одній стороні помітно чорну пляму нагару у вигляді смуги шириною 4-4,5 см. Ймовірно це фрагмент кришки кам’яної ливарної форми, яка слугувала для відливки знаряддя з прямим лезом (ніж, серп тощо).Скребок                       Кришка від ливарної форми. Камінь. Доба пізньої бронзи (2-а пол. ІІ тис. до н.е.)

У цих саме шурфах знайдено і матеріали доби пізнього середньовіччя. Це фрагменти пічних кахлів, лицьові пластини яких прикрашені однаковим рельєфним бароковим орнаментом. Композиція орнаменту килимова у вигляді завитих пагонів, з’єднаних між собою картушеподібними перемичками. Поверхня кахлів теракотового кольору, на внутрішній частині сліди нагару. Товщина лицевої пластини 1 см. Аналогічні кахлі виявлені у ряді об’єктів, датованих кінцем XVII – першою половиною XVIII ст. А саме: Чигирині, Києві, Білій Церкві у Правобережній Наддніпрянщині, Чернігові в українському Поліссі, Святогорському монастирі на Донеччині та ін.Кахлі

                                       Фрагмент та реконструкція пічної кахлі. Кераміка. XVIІI ст.


Таким чином, в результаті археологічних розвідок в уроч. Монастирок отримані вагомі аргументи на користь того, що у цьому місці заходилися житлові об’єкти першої половини XVIII ст., які могли мати пряме відношення до Канівського Покровського монастиря. Його місцезнаходження  локалізується на середній терасі мису, яка має розміри 150 х 100 м. На превеликий жаль вся ця ділянка зайнята приватними садибами та існуючим цвинтарем, що не дає можливості для більш докладного вивчення пам’ятки. 

 

стаття: О.А. Пашковський, Д.П. Куштан

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук