12 молитв, якими лікували козаків

a277

ВІРА

Міцному, сталому, повноцінному здоров’ю не бути без віри. Йдеться не про фанатизм, не про суперечності й ворогування релігій, а про світлу, спокійну віру в Господа і Його мудрість.

Деякі європейські історики описували козаків як розбійників, посіпак – найгірший з можливих варіантів загонів Робіна Гуда.

Шановний читачу, а чи могло б подібне “військо” здолати військо Речі Посполитої під Москвою або чимало разів перемагати турецького султана – грозу Європи? Ні! Бо в основі слави козацької – витримка, майстерність, безстрашність, звитяга. А ще – любов до свого українського народу. А вище за все – віра. Та обумовлена нею свідома дисципліна. Уявіть собі козака, над яким у мирні часи немає верхівця окрім Бога. Схоче – поїде на лови, а схоче – пивами-медами гендлюватиме. Проте, наспіла війна – і кожен віддає голову під гетьмана чи кошового. Вони мають владу посилати на смертельний бій, а за невиконання наказу – карати на горло…

Ви отак змогли б? Певно, ні: у нас – “повітря свободи”, демократія, що віддають отруйними домішками вседозволеності й навіть певної анархії…

Навіть професійні вояки Європи поступалися козакам у дисципліні й міці. Згадайте хоча б заколоти французької гвардії, бунти стрілецькі тощо. І підрахуйте тоді козацькі незгоди у походах. І побачите, яка велика перевага на користь Січі.

Билися й за віру. Боронили храми. І вороги знали: спалити церкву – то значніше, ніж захопити клейноди. І може тому напади на козацькі церкви з боку турок чи татар істориками майже не засвідчені: хоч вони й були мусульманами, але ж – ревно віруючими. На жаль, інакше вчинили вояки Петра Першого, захопивши Батурин…

Віра козаків базувалася на тісному поєднанні релігії з побутом. Бо саме з побуту витікає й синівське шанування Божої Матері.

Вивчаючи досить-таки скупі й розрізнені матеріали про Січ, багато чому дивуєшся. Ось, приміром, загальновідомий факт: жінок на Січ не допускали. Можливо, аби не було сварок і ревнощів поміж воїнами-побратимами. А коли так, чому ж не накладали целібат на козаків, певного обіту ченця? Як же тоді козаки і залицялися, і вінчалися? І чи був хоч один випадок покарання когось із них через жінку?

Розгадка проста. Жінок не пускали на Січ ще й тому, аби не постраждали бува під час нападу ворогів зненацька. Але по селах та хуторах жінки панували: вели хазяйство, дітей виховували. А хто гоїв козачі рани, коли потрібне було, по-сучасному говорячи, стаціонарне лікування? Козачки ж, звичайно! І відряджали у похід чоловіків та синів теж вони. Тому гурт січовиків добре розумів: листя, крона, гілля – то вони, козаки, а коріння, живляче традиції, міцний тил – то їхнє жіноцтво.

Щодо звичаїв на побутовому рівні: козаки в хаті люльок не палили, бо “там – Бог”. Наш звичний вираз: “у вас накурено, як у казармі” вони б не зрозуміли. Козацька казарма – курінь, в якому теж не палили…
Щедро жертвуючи на церкви, козацький загал туди приходив вряди-годи, на великі свята.

Полювали-рибалили задля харчу. Але як? Брали від природи скільки було потрібно. Не більше!
А не було ж тоді мисливської інспекції. Не знали і слова “екологія”. Не знали, але відчували, розуміли.
Дипломати, мандрівники, купці, всі, хто згадував Січ у своїх спогадах, дивувалися багатству звірини, птаства і риби навколо Січі. Тобто – у розташуванні військових частин, по-сучасному. Нашим військовим є чому в козаків повчитися.

По хуторах, селах, зимовищах козаки, може, іноді й переїдали. Але на Січі, в курені харчувалися переважно рибою, пшоном-гречкою, сухарями тощо. Раціон, при якому можна і не пеститися.
Додайте до цього постійний рух: тренування, вправи на коні зі зброєю і без. Обов’язкове плавання й пірнання. І, звичайно, – веселий танок при святковому настрої. От ви й отримаєте здоровий спосіб життя, заснований на вірі.

Наслідок духовного і тілесного гарту: у боях, при облозі козаки потерпали іноді від голоду й спраги, але – не від хвороб та епідемій!

Церква й медицина йшли у козаків пліч-о-пліч. Серед фундаторів перших київських шпиталів – Іван Мазепа. І зробив це – у Києво-Печерській Лаврі. Зробив, між іншим, не на пустому місці: саме тутешні ченці та ігумени допомогали людям. Згадаймо хоча б Святого Агапіта.

Часто в українських церквах тих часів одне з крил відводилося під лікарню. Згадаймо, що хворих приймали до церкви ще в Давній Греції. Так було і на Січі. Подібні церкви були в Чернігові, Полтаві, Трахтемиреві, Каневі. Тобто – на периферії. А сьогодні ви можете уявити в одному будинку – церкву, мерію і лікарню? Що ж, якби так було, тоді б, можливо, сьогоденна наша влада не відверталася б від потреб медицини, школи, науки…

А ще козаки за допомогою своїх лікарів (ченців, травників, костоправів) лікувалися молитвами. При глибокій релігійності козацького гурту це було абсолютно можливим.

Згадаймо і відомого українського композитора і співака С.Гулак-Артемовського (що співав не лише на сценах петербурзьких та московських театрів, але й в Італії). Талант його мав ще одну грань. Останні 15 років свого життя співець-композитор допомагав хворим в одному з московських монастирів.  На його рахунку – десятки одужань від неврозів та хронічного алкоголізму, астми, виразки шлунку тощо. Разом із дружиною аж ніяк не розкошували. Але весь свій гонорар (коли траплявся) віддавав жебракам. А походив С.С.Гулак-Артемовський з чернігівських реєстрових козаків.
Повернемося, одначе, до дідів-прадідів. Які хвороби та якими молитвами вони лікували? Усі неврози. У початковій стадії – значну частину психозів. Виразки шлунку, розлади шлунково-кишкового тракту й печінки. Маємо записи-натяки, що навіть невигойні рани, переломи, остеомієліти й інфекції молитвами лікували…

Врахуймо обставини: донедавна писати про позитивний вплив віри, про благотворну роль церкви було небезпечно. Так само й не велися дослідження в цьому напрямку. Вчені, що досліджували зв’язок віри з медициною, вважалися шарлатанами…

Тому в рецептарі до цієї глави вдаємося до досвіду власного та друзів-колег, лікарів-практиків. Відверто й щиросердно визнаючи цей досвід недостатнім, дуже скромним, не відповідаючим розмаїттю молитов, вживаних колись медициною козацькою, розуміємо: йдемо стежкою неторованою, пробиваючи шлях майбутнім дослідникам. Але ж треба комусь починати. Отже:

РЕЦЕПТАР до глави “Віра”

Рецептар складено згідно досвіду власного та друзів-лікарів з козацьких родів. За поради й поміч висловлюю подяку кандидату медичних наук Л.М.Дирдовській; докторам медичних наук А.П.Федотову, Л.Б.Пінчук; лікарям: І.М.Пастух, П.В.Ткачику, С.В.Сливко-Кривуці.

1. При будь-якій хворобі розпочинали лікування з “Отче наш”. Читали разом вголос. Коли козак був непритомним, молився побратим.

2. При гарячці (лихоманки й загальні зараження крові) возносили благання Богородиці (молитва “Пресвятая Богородица”).

3. Лікарі перед операцією (вилучення стріли, обробка глибокої рубаної рани на голові тощо) вдавалися до “Символа Веры”. Традиція ця ще донедавна жила серед козацьких нащадків-хірургів як у самій Україні, так і в діаспорі.

4. “Слава Тебе, Боже наш…” – перед усіма водними процедурами. Останнім часом до неї вдаються лікарі-фізіотерапевти. Молитву повторюють тричі вранці.

5. “Богородице, Дево, радуйся!” – перед одшіптуванням бешихи (рожі).

6. Псалом 50-й – коли прохали одужання побратимові. Читали на схід сонця і перед заходом.

7. Псалми 90-91 – переляки, наврочення, тобто все, що зараз зветься “стресом”.

8. Обидва загальні псалми – при недугах у полоні й маренні за домівкою (те, що звемо “ностальгія”).

9. Готуючи трав’яне зілля, перед тим, як ставити його на вогонь, читають молитву “До Пресвятої Трійці”, а завершують – “Молитвою о болящих” (“Владико, Вседержителю, Святий Царю…”).

10. Збираючи лікувальні трави саме для того хворого, про якого піклуєтесь, читайте “Скорый в заступничестве единый сын Божий, Христос”

11. При одужанні – “Благодаріння за усяке благодіяння, Боже”.

12. Перед початком лікування козацькі лікарі зверталися до Бога  (“Призивання Духа Святого на усяку добру справу”).

Коли запиналися, або молитва не йшла загалом, читалася важко, – від лікування відмовлялися. Бо вважали це знаком Божим: хворий тяжко завинив, гріхи його чорні, хворому треба було більше каятися.

підготував Антон Волошин
за матеріалами Анатолія Пастернака

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Напишіть відгук